Розділ «39»

Барон стиснув пухкі губи, через що став скидатися на надутого малюка. Із роздратуванням у голосі він мовив:

— Чому… він рекрутує новобранців… і, як то кажуть, серед них же й відбирає…

— Пффф… — пирхнув Хават. — Відомі нам історії про геройства сардаукарів — не просто чутки, правда? Це інформація з перших рук, отримана від тих небагатьох, хто вижив після бою з ними, так?

— Так, сардаукари чудові бійці. У цьому ніхто не сумнівається, — погодився Барон. — Але я гадаю, що мої власні легіони…

— Порівняно з ними ваші воїни — лише гурт туристів на відпочинку, — пробурчав Хават. — Чи, по-вашому, я не знаю, чому Імператор пішов війною на Дім Атрідів?

— Ця сфера закрита для твоїх домислів, — застеріг ментата Барон.

«Чи ж можливо, щоб він і справді не знав про Імператорові мотиви?» — дивувався старий Зуфір.

— Будь-яке питання відкрите для моїх домислів, якщо воно стосується того, заради чого ви мене найняли, — відрізав Хават. — Я ментат. І ви не повинні приховувати інформацію чи підрахунки від ментата.

Барон пильно подивився на співрозмовника.

— Кажи, що повинен сказати, ментате.

— Падишах-Імператор пішов війною на Дім Атрідів, бо полководці Герцога Ґурні Галлек і Дункан Айдаго вишколили військо — точніше, невеличке військо — бійців, що нічим не поступаються сардаукарам. А деякі вояки навіть кращі за них. Герцог мав можливість збільшити військо, щоб своєю міццю воно дорівнювало імператорській гвардії.

Зваживши важливість почутого, Барон поцікавився:

— Який стосунок до цього всього має Арракіс?

— Це джерело рекрутів, що готові до найважчих випробувань на виживання.

Барон похитав головою:

— Ти ж не можеш зараз мати на увазі фрименів.

— Я маю на увазі саме фрименів.

— Ха! Навіщо ж було надсилати попередження Раббанові? Після його утисків та сардаукарських погромів тих фрименів зосталося не більше жменьки.

Хават мовчки продовжував дивитися на Харконнена.

— Не більше жменьки! — повторив Барон. — Тільки за минулий рік Раббан вирізав шість тисяч осіб.