TextBook На думку Фейда-Раути, поведінка й слова гостя були майже образливими. Він замовкав за мить до того, як скаже щось зневажливе. Юнак зосередив увагу на графові: слабкий на вигляд коротун із обличчям куниці й завеликими темними очима. На скронях сріблилася сивина. А рухи! Він міг повести рукою або повернути голову в один бік, а сказати тим часом щось в інший. Устежити за ним було вельми складно.
— Ум-м-м-м-м-ах-х-х-гм-м-м, дуже рідко натрапляєш на таку м-м-м охайність, — сказав граф кудись у плече Баронові. — Я… гм… вітаю вас із таким гм-м-м бездоганним ох-х-х спадкоємцем. Можна сказати, гм-м-м, до смаку старшому.
— Ви надто люб’язні, — відказав Барон і вклонився, але Фейд- Раута помітив, що погляд дядька виражав зовсім не те, що цей увічливий жест.
— Ваша мм-м-м іронія гм-м-м дає підстави припустити, що ви гм-м-м-м зараз обмірковуєте якісь глибокі думки, — мовив на те граф.
«Ну ось знову, — подумав Фейд-Раута. — Звучить страшенно образливо, й водночас нема за що кинути виклик і вимагати сатисфакції».
Коли Фейд-Раута слухав графа Фенрінґа, йому здавалося, що його голову пропускають через суцільні радіошуми: ум-м-м-ах-х-гм-м-м-м! Фейд-Раута знову зосередився на леді Фенрінґ.
— Ох, здається, ми відбираємо забагато часу в цього юнака, — мовила вона. — Якщо не помиляюся, йому сьогодні ще потрібно вийти на арену.
«Заради всіх гурій Імператорського гарему, вона ж бо прекрасна!» — подумав Фейд-Раута й мовив:
— Заради вас, міледі, я сьогодні скою вбивство. І виголошу присвяту на арені, якщо ви дозволите мені.
Ясність її погляду не затьмарилася, однак відповідь пролунала, як удар батога:
— Я не дозволю.
— Фейде! — гукнув Барон, а сам подумав: «От чортеня! Невже він хоче, щоб смертоносний граф кинув йому виклик?»
Але граф лише всміхнувся й мовив:
— Гм-м-м-м-ум-м-м.
— Тобі й справді час іти готуватися до виступу на арені, Фейде, — сказав Барон. — Тобі треба відпочити й не наражатися на безглузді ризики.
Фейд-Раута вклонився, але його обличчя потемніло від обурення.
— Я певен, що все буде так, як ви бажаєте, дядьку. — Він кивнув графові Фенрінґу: — Сір. — Його дружині: — Міледі.
Хлопець розвернувся і вийшов із зали, краєм ока зиркнувши на представників Молодших Домів, що зібралися біля двостулкових дверей.
— Він такий юний, — зітхнув Барон.
— Ум-м-м-мах і справді гмммм, — відказав граф.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „35“ на сторінці 2. Приємного читання.