Розділ «23»

Обриси гори нагадували старовинний бойовий лінкор у морських хвилях, який освітлювали зорі. Невидимі хвилі зі свистом підносили вгору корабель із бумерангами антен, загнутими назад трубами та П-подібною надбудовою на кормі.

Над силуетом здійнялося помаранчеве полум’я, а з неба вниз спалахнула яскрава блискуча пурпурова смуга.

Ще одна!

І ще один помаранчевий спалах здіймається вгору!

Усе це скидалося на старовинну морську битву, на артилерійський вогонь — видовище змусило їх заклякнути на місці.

— Стовпи вогню, — прошепотів Пол.

Ланцюжок червоних спалахів піднявся над скелею. Пурпурові смуги помережили небо.

— Реактивні викиди та лазеростріли, — мовила Джессіка.

Червоний від завислого в повітрі пилу перший місяць Арракіса здійнявся над небокраєм ліворуч від них. Мати та син побачили сліди бурі — смужку руху вздовж пустелі.

— То, певно, харконненівські ’топтери полюють на нас, — зауважив Пол. — Те, як вони прочісують пустелю…. вони хочуть переконатися, що випалили все, що там залишалося… так випалюють гніздо комах.

— Або гніздо Атрідів, — кивнула Джессіка.

— Ми повинні знайти укриття, — сказав Пол. — Ітимемо на південь, тримаючись скель. Якщо нас упіймають на відкритій ділянці… — він повернувся, поправляючи рюкзак на плечах. — Вони вбивають усе, що рухається.

Пол ступив крок схилом і тієї ж миті почув тихе посвистування орнітоптера, що пурхав у повітрі, побачив його темний силует у себе над головою.