Розділ «12»

Проекцію транспортувальника замінив орнітоптер.

— Ці ’топтери є цілком звичними, — сказав Хават. — Але серйозні модифікації збільшили дальність їхніх польотів. Особливу увагу було приділено захисту головних частин від піску й пилу. Лише один із тридцяти захищений щитом — певно, щитові генератори викинули, щоб збільшити дальність польотів.

— Мені не подобається ця неувага до щитів, — пробурмотів Герцог, а сам подумав: «Це і є секрет Харконненів? Тобто ми навіть не зможемо втекти на захищених щитами кораблях, якщо все обернеться проти нас?» Він різко хитнув головою, щоб відігнати такі думки, і сказав: — Перейдімо до робочих підрахунків. Який прибуток ми могли б отримати?

Хават перегорнув дві сторінки у блокноті.

— Оцінивши кількість робочого обладнання і такого, що потребує ремонту, ми вирахували приблизну суму поточних витрат. Звісно, сума трішки знижена, щоб ми чіткіше усвідомлювали власні запаси міцності. — Він заплющив очі в ментатському напівтрансі й мовив: — За правління Харконненів утримання обладнання та витрати на зарплату становили чотирнадцять відсотків прибутку. Нам дуже пощастить, якщо спочатку їх удасться втримати в межах тридцяти відсотків. Зважаючи на потребу реінвестицій та розширення, включно з відсотками ДАПТу та військовими витратами, наш прибуток не перевищуватиме шість чи сім відсотків, доки ми не замінимо зношене обладнання. Тоді зможемо підняти його до дванадцяти або п’ятнадцяти відсотків, як і має бути. — Він розплющив очі. — Якщо тільки мілорд не хоче застосувати харконненівські методи.

— Ми готуємо надійну та постійну планетарну базу, — відказав Герцог. — Тому нам потрібно, аби якомога більше людей лишалися задоволеними — зокрема фримени.

— Особливо фримени, — погодився Хават.

— Наша влада на Каладані, — мовив Герцог, — залежала від сили на морі та в повітрі. А тут ми маємо розвинути щось, що я волів би назвати силою пустелі. Можливо, вона має враховувати й перевагу в повітрі, але не факт. Звертаю вашу увагу на відсутність щитів у ’топтерів. — Він похитав головою. — Харконнени покладалися на приплив кваліфікованих кадрів з інших планет, але нам не можна на це сподіватися. Кожна нова хвиля міститиме певну кількість провокаторів.

— Тож ми маємо задовольнятися значно нижчим прибутком й обмеженим урожаєм, — сказав Хават. — Наше виробництво за перші два сезони буде на третину меншим за середній харконненівський результат.

— Такі-ось справи, — сказав Герцог. — Як ми й гадали. Нам потрібно активніше знайомитися з фрименами. Мені б хотілося мати п’ять батальйонів із фрименськими солдатами до першої перевірки ДАПТу.

— Надто мало часу, сір, — зауважив Хават.

— А в нас його й так катма, й ти сам це чудово знаєш. Вони за першої ж нагоди прибудуть сюди із сардаукарами, переодягненими в харконненівську форму. Як гадаєш, скількох вони привезуть із собою, Зуфіре?

— Чотири або п’ять батальйонів, сір. Не більше, якщо тарифи Гільдії на перевезення військ лишаться незмінними.

— Тоді п’яти батальйонів фрименів і наших власних сил має вистачити, щоб упоратися з ними. Треба буде впіймати кількох сардаукарів, щоб показати їх перед Радою Ландсрааду, — і тоді баланс сил зміниться — з прибутками чи без них.

— Ми зробимо все, що зможемо, сір.

Пол поглянув на батька, тоді перевів погляд на Хавата й раптом збагнув, наскільки ж ментат старий — він служив уже трьом поколінням Атрідів. Старигань. Це видавав вологий блиск його карих очей, потріскані щоки, обпалені екзотичними сонцями, дуга похилих плечей і тонка лінія вуст із журавлинними плямами від соку сафо.

«Стільки всього залежить від літнього чоловіка», — подумав Пол.

— Зараз ми вступили у війну асасинів, — сказав Герцог. — Але вона ще не сягнула апогею. Зуфіре, як там справи з харконненівськими прихвоснями?

— Ми знищили двісті п’ятдесят дев’ять їхніх служників, мілорде. Лишається не більше ніж три харконненівські гнізда — усього близько сотні людей.

— Щодо знищених вами харконненівських підлабузників, — мовив Герцог. — Чи були вони заможними?