Розділ «7»

Джессіка мовила:

— Це Творець…

— Ейї-і-і-і-і-і-і! — вигукнула Мейпс. То був крик радощів і водночас розпуки. Вона затремтіла так сильно, що мерехтливі скалки від леза розлетілися по всій кімнаті.

Джессіка спокійно чекала. Вона мала намір сказати, що ніж — це Творець Смерті, а тоді додати старовинне слово, але всі чуття, вся вишколена увага до прихованих знань і найдрібніших рухів зупинили її.

Ключове слово… творець.

Творець? Творець.

Але Мейпс досі тримала ножа, наче щомиті ладна була скористатися ним.

Джессіка мовила:

— Невже ти гадаєш, ніби та, кому відомі таємниці Великої Матері, не впізнала б Творця?

Мейпс опустила ножа.

— Міледі, коли так довго живеш із пророцтвом, мить його здійснення стає шоком.

Джессіка подумала про пророцтво — Шарі-а та всі паноплія профетикус, які Міссіонарія Протектіва Бене Ґессерит посіяла тут багато століть тому. Хоча всі ті сестри давно обернулися на порох, але мети досягнуто: місцевим прищеплено захисні легенди — в очікуванні дня, коли вони зможуть стати в пригоді Бене Ґессерит.

Ну що ж, цей день настав.

Мейпс повернула ніж у піхви та сказала:

— Це незакріплене лезо, міледі. Тримайте його біля себе. Тиждень без дотику до плоті — і воно почне розпадатися. Зуб Шай-Хулуда[27] — твій до кінця днів твоїх.

Джессіка простягнула вперед праву руку, а тоді пішла ва-банк:

— Мейпс, ти сховала в піхви не омитий кров’ю ніж.

Мейпс охнула та впустила крис прямо в руку Джессіки, а тоді розірвала свій коричневий корсаж із криком:

— Візьми воду життя мого!

Джессіка витягнула лезо з піхов. Як же воно мерехтіло! Жінка спрямувала вістря на Мейпс і побачила, що її проймає страх, більший за смерть. «Вістря отруєне?» — запитала себе Джессіка. Тоді встановила лезо вертикально та намалювала тоненьку подряпину ребром ножа у Мейпс на лівій груді. Кров рясно потекла, але миттєво спинилася. «Надшвидка коагуляція, — подумала Джессіка. — Мутація для збереження вологи?»