Розділ «7»

Вона видушила із себе усмішку.

— Без сумніву, ми вже зробили ставки. — Вона швидко виконала заспокійливу вправу — два глибоких вдихи, ритуальна думка, — а тоді додала: — Чи маю я звернути увагу на щось важливе для вас, коли розподілятиму кімнати?

— Одного дня ти маєш навчити мене робити це, — сказав він. — Те, як ти відсуваєш всі турботи вбік і повертаєшся до практичних питань. То, певно, штучки Бене Ґессерит.

— Це жіночі штучки, — відказала вона.

Він усміхнувся.

— Гаразд, щодо розподілу кімнат: переконайся, що в мене буде великий кабінет біля моєї спочивальні. Тут буде більше паперової роботи, ніж на Каладані. І, звісно, кімната для охоронців. По-моєму, це все. Не хвилюйся щодо безпеки всього будинку. Люди Хавата оглянули його вздовж і впоперек.

— Переконана, що так і було.

Він кинув погляд на свій наручний годинник.

— А ще перевір, чи всі наші хронометри переведено на арракійський час. Я доручив технікові подбати про це. Він за кілька хвилин прийде. — Герцог прибрав пасмо волосся з чола Джессіки. — Зараз я маю повернутися на летовище. Другий корабель із підкріпленням може прибути щомиті.

— А чи не може Хават зустріти їх, мілорде? У вас такий утомлений вигляд.

— Бідолашний Зуфір має ще більше справ, ніж я. Знаєш, ця планета аж нуртує харконненівськими інтригами. Крім того, я маю спробувати переконати кількох досвідчених шукачів прянощів не залишати Арракіс. Знаєш, вони мають право вибору, коли змінюється власник феоду — й цього планетолога, якого Імператор та Ландсраад призначили Суддею Зміни, неможливо підкупити. Він дозволив їм обирати. Близько восьмисот кваліфікованих робітників планують вирушити на орбіту з прянощами, і вантажний корабель Гільдії чекає на них.

— Мілорде… — втрутилася вона та завагалася.

— Так?

«Його неможливо відмовити від ідеї зробити цю планету безпечною для нас, — подумала Джессіка. — І я не зможу застосувати до нього свої хитрощі».

— О котрій годині ви плануєте вечеряти? — запитала вона.

«Вона не це збиралася сказати, — подумав Лето. — Ох, моя Джессіко, якби ж ми були деінде, подалі від цього жахливого місця — на самоті, тільки ми вдвох — і ні про що не думали».

— Я поїм в офіцерській їдальні, на летовищі, — відказав він. — Не чекай на мене раніше пізнього вечора. І… о, я надішлю за Полом машину з охороною. Хочу, щоб він був присутнім на нашій стратегічній нараді.

Герцог прочистив горло, ніби хотів сказати щось іще, а тоді без попередження розвернувся й покрокував геть — рушив до передпокою, куди вивантажили ще коробки. Звідти пролунав його командний і зверхній голос — він завжди так розмовляв зі слугами, коли поспішав:

— Леді Джессіка у Великій залі. Іди до неї негайно.

Вхідні двері грюкнули.