Розділ дванадцятий Герман

Я швидко глянула на нього. Герман тримав кінчиками пальців маленький тонкий скальпель:

— Кількох крапель буде достатньо. Сама зробиш чи тобі допомогти?

Я похитала головою. Страшніше вже не буде: що таке маленький надріз на шкірі для людини, яка от просто зараз зраджує друзів і вступає в змову з Тінню?

Я провела скальпелем по фаланзі вказівного пальця. Майже не відчула болю. У першу секунду здалося, що надріз занадто малий, боягузливий і крові нема, але майже одразу поверх тонкої білої лінії виступили густі темно-червоні краплі. Перша впала на серветку...

Друга потрапила на амулет. І засичала, як кислота, закипіла, випаровуючись, а срібний кулон раптом замерехтів, кидаючи відблиски на скатертину, засвітився зсередини, по ланцюжку застрибали крихітні блискавки, і відчутно запахло озоном. Кров зникла; мій кулон повністю очистився, і тільки на бордовій серветці лишилися помітні чорні сліди — схоже, кіптяви.

Нові червоні краплі стікали по моїй руці, небезпечно добираючись до рукава. Я затисла поріз паперовою серветкою.

— От що треба зробити, — тихо й буденно заговорив Герман. — Ти підеш униз — до порталу. З тобою має бути людина — така, яка піде без примусу, ні про що не питаючи. Перед порталом віддаси їй амулет. Капнеш на срібло своєю кров’ю. Після цього людину з твоїм амулетом затягне в портал, у світ Тіней.

Я мовчала, затисши палець серветкою.

— Ця річ, — він дивився на мій амулет, — по суті своїй ключ. У широкому сенсі слова. Активувати кров’ю, закріпити жертвою...

— Людською.

— Ну так, а якою ж іще? Людська жертва — годяща, універсальна річ, використовується широко й повсюди, не прикидайся наївною... Коли ти все це зробиш, портал закриється зсередини. Назавжди.

Кров уже вгамувалася. Скипілася на місці порізу. Мама казала, кров у мене добре зсідається...

Мама.

— Й одразу повернешся до мене, — сказав Герман. — Одержиш свою маму цілу й неушкоджену. І я тобі розповім, ким насправді був твій батько... Ким він є, бо він не вмер.

Я мовчала. У мене не було підстав вірити цій людині... цій Тіні. Але чи був у мене вибір?

— Навіщо тобі... — я почала запитувати й урвала. Здогадалася сама: — Отже, порталу не буде... і ти назавжди залишишся в нашому світі?

Він кивнув.

— Ти безсмертний... Тебе не можна знищити... З кожним роком, з кожною новою жертвою ти набиратимешся сили...

Він кивнув з ентузіазмом:

— Саме так! Уявляєш, як вигідно зі мною дружити? Не сваритися — а, навпаки, бути моїм союзником?