Розділ одинадцятий Долар

Долар

 лискавки періщили одна за одною, а дощу не було; я сиділа на лаві, розгублена й зла, періодично стискаючи в долоні амулет.

Гроза, побачена моїм особливим поглядом, була моторошна, та водночас і заворожувала. У небі чергувалися сизі спадні й жовтогарячі висхідні повітряні потоки, боролися, спліталися, здіймалися гребенями, і страшно було уявити, що оце такий повітряний океан нависає над нашими головами щодня. А зараз океан штормило, і я дуже скоро відвела від неба очі; мене почало нудити.

Інструктор виявився маніпулятором. Ліза гаркає на мене, як фельдфебель. І не дивно — це ж я, у мене вічно проблеми, мама сказала б: «Перевір, що ти робиш не так. Не може бути, щоб усі навколо були погані, одна ти хороша».

— Ой, Машенько, тато дзвонить! Машенько, відповідай! Тато дзвонить!

Я з несподіванки підстрибнула. Покрутила головою; поряд нікого не було. Це Машин телефон раптом ожив, розговорився, забелькотав пустотливим голоском:

— Тато дзвонить! Машенько, відповідай!

Машенька не могла відповісти — вона помирала, не приходячи до тями, в одній з приватних московських клінік. Я провела пальцем по екрану, приймаючи за неї цей виклик.

— Що ти казала про «допомогу»? — мій співрозмовник говорив, наче насилу витискав кожне слово. — Ти хто така? Лікар?

— Ні, я не лікар, але... Я здогадуюся, що відбувається з вами й вашою дочкою. Я можу...

— Ти заодно з ним, так? Скажи йому: я віддам цей долар. Нехай бере.

— Я... ні. Я не заодно з ним. Я...

— Ти мені брешеш?!

— Ні, послухайте...

У телефоні почулися дивні звуки. Я з жахом розпізнала ридання.

— Я хочу все повернути, — проридав чоловік у костюмі. — Я віддам усе... Якщо ти не з ним, як ти мені допоможеш?

— Назвіть адресу, — сказала я твердо.

У телефоні запала тиша.

— Тільки приїдь одна, — прохрипів його голос. — Якщо я дізнаюся, що це підстава...