Розділ вісімнадцятий З тіні в тінь

З тіні в тінь

 а ранок Лера прокинулася з головним болем. Пішла у ванну — і дзеркало тріснуло, щойно її віддзеркаливши. Лера напружилася, але ще не злякалася.

Коли вона зайшла на кухню, тріснуло дзеркало маленької пудрениці, яка лежала на підвіконні. Механічний будильник, що голосно цокав, клацнув востаннє — і зупинився.

Коли Лера взяла будильник у руки, під ним виявився «Чек на оплату» — безглузде багатозначне число, написане кров’ю. Відтепер кошмар, у якому загрузла Лера, став уже геть густий і нестерпний.

Дзеркала билися й тріскалися в її присутності. З усіх динаміків, що траплялися по дорозі, з усіх екранів долинали новини про катастрофи, вибухи, смерть, жертви. Коли подзвонила Тамара, Лера була близька до істерики. Тамара сказала: ти заборгувала. Але я знаю, як тобі розплатитися по рахунку, це не важко, просто слухай мене. І все буде добре.

Лера з’явилася в університет з сумкою, повною скалок. Вона крадькома підкидала шматочки дзеркала в чужі пакети, портфелі, рюкзаки. Тамара вказувала їй по телефону: обирай речі, які комусь дорогі й важливі. Які люди носять з собою щодня. У чоловіків зверни увагу на кишені. Добре, якщо дзеркало потрапить на гребінець або носову хустку.

Лера роздала порцію скла й спробувала збунтуватися. Але таємна влада, яку мала над нею Тамара, стала непереборна. З кожною відданою скалкою Лері ставало дедалі холодніше, світ навколо затягувало туманом, поки він не стемнів зовсім...

— Я сам до неї підійшов! — говорив Міша, гарячково стисши в руках телефон. — Вона була явно сама не своя! Вона... я хотів її до лікаря... І тут вона мені все розповіла. Вона це зробила через мене... Дар’є, я розумію, як це звучить, але врятуй її. Будь ласка! Ти ж бачиш, їй зовсім погано...

Я замружилася, зосередилася й знову подивилася на Леру глибинним поглядом. Її лице майже стерлося. Крізь нього проступала тьмяна бітумна тьма: переродження живої людину в Тінь було близьке до завершення.

— Я думала, Тамара — екстрасенс, але до кінця в неї не вірила, — прошепотіла Лера. — Просто хотіла... Мішо, я хотіла, щоб ти любив мене. Хіба не можна?

Вона простягнула до нього руки:

— Я люблю тебе. Я була дурна, ідіотка, гадюка. Ну, я така, але я ж люблю тебе...

— Зараз розридаюся, — процідила Ліза.

— Урятуйте її, — Міша враз пополотнів. — Скажіть, що робити. Я піду на все.

— Ні, таки розридаюся, — Ліза випустила в небо стовп тютюнового диму.

З боку університету підтюпцем біг Піпл. Залишивши Мішу й Леру на лаві, ми з Гришею й Лізою поспішили йому назустріч.

— Тягнемо її до порталу, — сказала Ліза без передмов.

Я не повірила вухам:

— Живу людину?!