Розділ третій Портал

Портал

  зустріла світанок на набережній. У цей час тут не було ні туристів, ні торгівців, лише кілька двірників у жовтогарячих жилетах, та й ті незабаром пішли.

Я стояла й дивилася на Москву.

Переді мною лежало величезне місто... чи світ. Щоразу, коли я стискала в долоні свій амулет, цей світ перероджувався перед моїми очима, і була потрібна вся моя мужність, щоб дивитися й бачити заново.

Небо здавалося світлішим і вищим. Земля мерехтіла опаловим м’яким світінням. Унизу в кущах на мить з’явилися жовті дикі очі — та й пропали, і я так і не зрозуміла: привиділось мені чи ні.

Кружляли вогненні полотна над річкою, схожі чи то на метеликів, чи то на протуберанці. З мостів опускалися сталактити — крижані, а може, вапняні. Здіймалися на обрії стовпи світла, щось ворушилося під темною водою, я чекала, що от-от пролетить дракон...

Однак дракона не було. Був світ, не схожий на все, що я знала раніше, живий, прекрасний... моторошний. Я була, мов пташеня, яке прожило в гнізді всю юність і вперше визирнуло назовні. Або мов чернець, що добрався до краю землі й виставив голову за прозору небесну баню. Поступово наставав ранок, пожвавлювалася вулиця за моєю спиною, а я стояла й дивилася.

— Красиво, правда? — спитав знайомий голос. Я ледь не впустила амулет — на щастя, ланцюжок був міцно намотаний на долоню.

Інструктор усміхався. Коло тротуару стояла знайома мені машина з літеркою «У» — якраз під знаком «Зупинку заборонено».

— Хочеш викинути цю штуку? — він дивився на амулет.

Така думка в мене теж з’являлася.

— Річ не в ньому, а в тобі, — сказав він серйозно. — Ти посвячена. А це твій предмет сили. Перстень Всемогутності, Самсонове волосся, Кощієва голка... Сама знаєш краще за мене.

— І якщо я його викину...

— Краще не викидай. Знадобиться. Я серйозно.

Він більше не усміхався.

Проїхала міліцейська машина, не побажавши навіть чхнути на дике правопорушення «учнівської» «Лади».

— Хто ви такий? — запитала я дуже тихо.

— Подивись, — порадив він так само без усмішки.

Я стисла амулет у долоні. Він стояв переді мною, білий, неначе вморожений у лід, не схожий на людину.