Розділ XX показує, між силою інших втішних речей, як велично й безсторонньо тримався містер Напкінс, як містер Веллер поквитався з містером Джобом Тротером, заплативши йому не менше, ніж дістав від нього, і ще багато дечого, що подається на своєму місці.

— За безпринципного авантюрника; нечесну особу що обдирає суспільство й обдурює легковірних людей найнахабнішим, найзухвалішим і найпідлішим способом, сер! — розпалився містер Піквік.

— Боже милий! — скрикнув містер Напкінс, ввесь почервонівши і раптом змінивши тон. — Що ви кажете, містер...?

— Піквік, — підказав Сем.

— Піквік, — повторив суддя. — Сідайте, прошу. Невже ж це правда? Капітан Фіц-Маршал...

— Не називайте його ні капітаном, ні Фіц-Маршалем, — сказав Сем. — Він ні те, ні друге. Він просто — мандрівний актор, Джінгл на ймення. А якщо лис носив колись малинову ліврею, то де, напевно, був Джоб Тротер;

— Цілком правильно, сер, — ствердив містер Піквік, відповідаючи на здивований погляд судді. — І я приїхав сюди виключно для того, щоб викрити особу, про яку ми говоримо.

І містер Піквік почав виливати в настрахане вухо містера Напкінса скорочене оповідання про жахливі вчинки містера Джінгла. Він переказав, як уперше здибався з містером Джінглем; як той утік з міс Вордл,— як легко, з грошових міркувань, зрікся леді; як нічного часу заманив його в садок пансіону і як він, містер Піквік, поставив собі за мету виявити справжнє ім’я й фах цього ошуканця.

В міру того, як оповідання посувалося вперед, кров приливала до самих кінчиків вух містера Напкінса. Він підчепив капітана на перегонах у сусідньому городку. Зачаровані довгим списком його аристократичних знайомих, його незліченними подорожами та його великопанськими манерами, місис Напкінс і міс Напкінс носилися з капітаном Фіц-Маршалем і вихваляли його в своєму виборному товаристві так, що їхні найсердечніші друзі, місис та міс Поркенгеми і містер Сідні Поркенгем, мало не луснули з заздрості. І після всього того чути тепер, що він — пройдисвіт, мандрівний комедіант і якщо не зовсім шахрай, то щось дуже близьке до того! Праведне небо! Що казатимуть Поркенгеми? Як радітиме Сідні Поркенгем, коли довідається, що його зміняли на такого суперника! Як дивитиметься він, Напкінс, в очі старому Поркенгемові на наступній судовій сесії? І який то буде козир для супротивної йому партії, коли ця історія набуде розголосу!

— А проте, — по довгій паузі сказав містер Напкінс, враз відживши, — кінець-кінцем — це тільки плітки. Капітан Фіц-Маршал — чарівна людина і тому має багато ворогів. Які докази можете ви навести, щоб ствердити свої слова?

— Зведіть нас віч-на-віч, — запропонував містер Піквік. — Я тільки цього й хочу і прошу. Поставте його на зводини зі мною і з моїми приятелями. Дальших доказів ви не потребуватимете.

— Ну, що ж, — погодився містер Напкінс, — це дуже легко зробити. Він буде в нас сьогодні ввечері, так що можна буде уникнути розголосу... в інтересах самого молодого чоловіка, розуміється. До того ж я встигну тоді й порадитись з місис Напкінс... в загальних рисах, ясна річ. Але, в кожному разі, перед тим як починати будьщо, ми мусимо кінчити вашу справу. Ходім, прошу, назад у залу засідань, сер.

Вони вийшли в сусідню кімнату.

— Грамер! — загрозливо крикнув суддя.

— Ваша честь! — озвався той з усмішкою улюбленця.

— Ідіть сюди, сер, — поважно промовив суддя, — і щоб я не бачив більше отих легковажних усмішок. Вони — просто непристойні, та, запевняю вас, вам і сміятись нема чого. Що, ваші свідчення були правдиві? Будьте тільки обережні, попереджаю, сер.

— Ваша честь, — пробелькотів Грамер, — я...

— А, ви вже замішалися! — перебив його суддя. — Ви бачили, як він замішався, містер Джінкс?

— Звичайно, сер, — відповів Джінкс.

— Тепер повторіть ваші свідчення і, знову кажу, будьте обережні. Запишіть ще раз його свідчення, містер Джінкс.

Безталанний Грамер став повторювати судді свої свідчення. Але між тим, що записував містер Джінкс, і тим, як сприймав його слова суддя, була величезна різниця. Грамер завжди заікався, а тепер, хвилюючись, став заікатись ще дужче; він почав плутатися і зайшов у таку безвихідь і в такі суперечності, що містер Напкінс заявив: він не вірить йому. Вирок було скасовано, і містер Джінкс вмить знайшов двох поручителів. По закінченні всіх формальностей містера Грамера ганебно вислали з кімнати — яскравий зразок непевності фортуни людської й несталості ласки великих людей.