Розділ XXIV, цілком присвячений правосуддю і різним ученим представникам його.

цілком присвячений правосуддю і різним ученим представникам його.

Днів через десять, а може тижнів через два після повернення до Лондона містера Піквіка з приятелями, в готель «Джордж і Яструб» увійшов якийсь джентльмен і спитав, чи живе в них такий собі Піквік.

— Поклич слугу містера Піквіка, Том, — сказала служниця з буфету.

— Не турбуйтесь, прошу,— спинив джентльмен коридорного.— Я прийшов у справах, і, якби ви ласкаво показали мені кімнату містера Піквіка, я піднімусь туди сам.

— Як ваше прізвище, сер? — спитав коридорний.

— Джексон, — відповів знайомий нам клерк Додсона й Фога.

Коридорний побрався нагору попередити про прихід містера Джексона, але той ішов слідом за ним і ступив у номер раніше, ніж слуга встиг вимовити хоч слово.

Того дня містер Піквік запросив своїх друзів до себе обідати, і вони всі сиділи біля вогню та пили вино, коли в його номер описаним вище способом увійшов містер Джексон.

— Як живете, сер?— кивнув головою до містера Піквіка містер Джексон.

Містер Піквік і собі вклонився і з деяким здивуванням роздивлявся обличчя свого гостя, абсолютно не пригадуючи його.

— Я від Додсона й Фога, — пояснив містер Джексон.

— Зверніться до мого довіреного, сер, до містера Перкера в Грейс-Іні, — аж схопився з стільця містер Піквік. — Коридорний, проведіть джентльмена.

— Вибачте, містер Піквік, — сказав Джексон, невимушено ставлячи капелюх на підлогу й витягаючи з кишені стяжку пергаменту. — Але особисте побачення в подібних випадках, містер Піквік, це — просто конче потрібна річ... Звичайна обачність... законна форма... розумієте?

Тут містер Джексон глянув на пергамент, поклав його на стіл, прикрив руками і, з чарівною усмішкою озираючись навкруги, промовив:

— Ну, та не будемо сперечатися зза таких дрібниць. Хто з вас, джентльмени, зветься містер Снодграс?

Замість відповідати на це запитання, містер Снодграс здригнувся так одверто, що іншої відповіді вже було не треба.

— Я так і думав, — ще люб’язніше сказав містер Джексон. — Маю потурбувати вас дечим, сер.

— Мене! — скрикнув містер Снодграс.

— Це — тільки повістка. Позивачка в справі «Бардл проти Піквіка» викликає вас, як свідка, — заспокоїв містер Джексон, відокремлюючи аркушик паперу й видобуваючи шилінг з кишені свого жилета. — Процес одбуватиметься пізніше, ніж зазначено в повістці. Ми гадаємо, це буде чотирнадцятого, а не десятого лютого. Ось ваша, містер Снодграс,—і Джексон поклав йому в руку повістку й шилінг.