Розділ XX показує, між силою інших втішних речей, як велично й безсторонньо тримався містер Напкінс, як містер Веллер поквитався з містером Джобом Тротером, заплативши йому не менше, ніж дістав від нього, і ще багато дечого, що подається на своєму місці.

— І я маю дещо сказати вам, молодий чоловіче,— урочисто промовив містер Мазл, допечений натяками, що містилися в двох останніх фразах. — Ця леді (він показав на куховарку) — моя наречена, і, дозволяючи собі базікати про роздрібні крамниці, ви ображаєте мої найделікатніші почуття. Ви зрозуміли мене, сер?

Тут містер Мазл, що мав дуже добру думку про свою красномовність, у якій він намагався наслідувати свого пана, зробив паузу, чекаючи на відповідь.

Проте містер Тротер не відповів нічого, і тоді містер Мазл промовив урочистим тоном:

— Цілком можливо, сер, що кілька хвилин вас не кликатимуть нагору, бо саме тепер мій пан шпетить вашого пана, сер. Отже, ви, сер, матимете час на маленьку приватну розмову зі мною, сер. Ви розумієте мене, сер?

Містер Мазл знову спинився, чекаючи на відповідь, і містер Тротер знову розчарував його.

— Ну, що ж? — сказав містер Мазл,— нічого не вдієш. Дуже шкодую, що мені доведеться порозуміватися з вами в присутності дам, але цього вимагає нагальність даного випадку. Кімната коло кухні вільна, сер. Якщо ви зайдете туди, а містер Веллер ласкаво погодиться бути за свідка, ми встигнемо з’ясувати все, поки нам подзвонять з кімнат. Ходім, сер.

І містер Мазл зробив кілька кроків у напрямі до суміжної кімнати, дорогою, щоб не гаяти часу, скидаючи ліврею.

Почувши останні слова цього одчайдушного виклику і побачивши, що містер Мазл лагодиться виконати загрозу, куховарка пронизливо закричала і метнулась до містера Джоба Тротера, що саме підвівся з крісла. Енергійна леді почала шарувати його широке плискате обличчя так завзято, як може робити це тільки розлючена жінка, а потім, запустивши пальці в Тротерові чорні патли, висмикнула з них стільки волосся, що його стало б на кілька десятків траурних обручок. Виконавши цю роботу з усім запалом, навіяним любов’ю до містера Мазла, куховарка відступила і, бувши жінкою дуже тендітною й чутливою, зараз же схилилась на буфет і знепритомніла.

В цю хвилину задеренчав дзвоник.

— Це вас кличуть, Джоб, — сказав Сем і раніш, ніж той встиг щось відповісти, схопив його за руку. Містер Мазл ухопив хлопця за другу руку і таким способом — один підштовхуючи, а другий тягнучи — вони приставили його у вітальню.

Там перед ними розгорнулася надзвичайно інтересна картина. Альфред Джінгл, есквайр, він же й капітан Фіц-Маршал, стояв біля дверей з капелюхом у руці і з усмішкою на лиці, ані трохи не зворушений своїм прикрим становищем. Перед ним стояв містер Піквік, що, очевидно, тільки но дав йому добру науку, бо його ліва рука була під фалдами фрака, а права висіла ще в повітрі — поза, властива йому під час його промов. Неподалік з обуреним обличчям стояв містер Тапмен, відтягуваний назад двома своїми молодшими приятелями. У протилежному кінці кімнати стояли містер Напкінс, місис Напкінс і міс Напкінс, похмурі, величні й страшенно зніяковілі.

— Що заважає мені, — казав містер Напкінс поважним судним тоном, — що заважає мені заарештувати їх, як волоцюг і жульманів? Тільки якась дурняча добрість.

— Ні, старий, не добрість, а гордість, — абсолютно спокійно відповів Джінгл. — Хотіли були впіймати капітана... ха-ха-ха!.. дуже добре... дружина для доньки... кепська штука розголошувати... ні за що в світі... вам же буде соромно... дуже.

— Негіднику! — скрикнула місис Напкінс. — Ми з презирством ставимось до ваших низьких обмов.

— Я завжди ненавиділа його,— сказала Генріета.

— О, звичайно! — засміявся Джінгл. — Високий молодий чоловік... старий коханець... Сідні Поркенгем... заможний, заможний хлопець... але не такий заможний, як капітан, правда?.. Викинути його... геть його... все для капітана... нема нікого, як капітан... всі дівчата божеволіють... га, Джоб?

— Містер Напкінс, — сказала старша леді, — про це зовсім не варто говорити перед слугами... Звеліть вивести звідси цих негідників.

— Зараз, моя люба, — не сперечався містер Напкінс. — Мазл!

— Тут, ваша честь.

— Одчиніть вихідні двері!