Розділ XXXI доводить, як і попередні, правдивість старого прислів’я —«навчить біда коржі з маком їсти»— і містить незвичайну й несподівану пропозицію, зроблену містером Піквіком містерові Семюелу Веллеру.

доводить, як і попередні, правдивість старого прислів’я —«навчить біда коржі з маком їсти»— і містить незвичайну й несподівану пропозицію, зроблену містером Піквіком містерові Семюелу Веллеру.

Коли наступного ранку містер Піквік розплющив очі, перше, на що впав його зір, був Семюел Веллер, який, сидячи на маленькому чорному чемодані, пильно і, очевидно, дуже замислено споглядав показну постать блискучого містера Смангла, а Смангл, майже зовсім одягнений, сидів на своєму ліжку й робив одчайдушні й безнадійні зусилля змусити містера Веллера відвернути від нього очі. Кажемо: одчайдушні й даремні, бо Сем, із задоволеним виглядом, уперто й значущо оглядав ковпак, ноги, голову, обличчя й бакенбарди містера Смангла і, не зважаючи на особисті його почуття, дивився на нього так, немов перед ним була дерев’яна статуя або опудало з соломи.

— Ну, тепер ви вже впізнаєте мене?— спитав містер Смангл, насупивши брови.

— Можу заприсягтися, що впізнаю вас скрізь,— весело відповів Сем.

— Не будьте грубі з джентльменом, сер,— застеріг містер Смангл.

— Боронь боже,— сказав Сем.— Коли ви скажете мені, що він прокинувся, я поводитимусь із ним якнайчемніше.

Це зауваження, яке натякало на те, що містер Смангл, на думку Сема, не джентльмен, розлютувало того.

— Майвінс!— запально скрикнув містер Смангл.

— В чім справа?— озвався той з свого ложа.

— Хто в дідька цей хлопець?

— А я звідки знаю?— відповів Майвінс, визираючи спід ковдри.— Тобі це, мабуть, краще відомо. Певно, прийшов сюди в якійсь справі.

— Ні,— відповів містер Смангл.

— То викинь його з кімнати й скажи, щоб не з’являвся більше, коли не хоче, щоб я налатав йому боки,— сказав містер Майвінс, і, давши цю пораду, симпатичний джентльмен знову заснув.

Помітивши, що розмова недвозначно починає набирати особистого характеру, містер Піквік узяв за краще втрутитись у неї.

— Сем! — промовив він.

— Сер?— озвався містер Веллер.

— Цієї ночі не трапилось нічого нового?

— Нічого особливого, сер,— відповів Сем, оглядаючи бакенбарди містера Смангла.— Хіба що, через вогкість і затхлість тутешнього повітря, у вас із загрозливою швидкістю зростає бур’ян і всяка інша погань. А, крім цього, все йде по-старому.

— Я хочу вставати,— сказав містер Піквік.— Дайте мені чисту білизну.