де оповідається, між іншим, як містер Піквік учився правити конем, а містер Вінкл — їздити верхи, і що з того вийшло.
Перший вечір на Мейнорській фермі.
На другий день, повернувшись до готелю після ранішньої прогулянки, містер Піквік застав своїх компаньйонів уже на ногах. Вони чекали на нього, щоб сісти до столу, де стояв спокусливий сніданок. По його приході яйця, шинка, чай, кофе й сендвічі почали зникати із швидкістю, що свідчила і про добру якість страв, і про гарні апетити споживачів.
— А як же поїдемо ми на Мейнорську ферму? — спитав містер Піквік.
— Мабуть, найкраще було б порадитися з слугою?— сказав містер Тапмен.
— Дінглі-Дел, джентльмени?— відповів запрошений зараз же слуга. — П’ятнадцять миль... дорога вибоїста... привести кабріолет, сер?
— У кабріолет влізе тільки двоє, — сказав містер Піквік.
— Правда, сер... Прошу пробачити, сер... Тоді, може, в шарабані, сер... Два місця ззаду, одне на передку для того, хто править... О, вибачте, сер, це знову ж таки тільки для трьох.
— Що ж його робити?— спитав містер Снодграс.
— Може, хто із вас захоче поїхати верхи, сер?— висловив думку слуга, дивлячись на містера Вінкла.— Чудові верхові коні, сер... А хтось з людей містера Вордла, бувши в Рочестері, приведе коня назад, сер.
— Правильно,— погодився містер Піквік.— Чи не поїхали б ви верхи, Вінкл?
В глибині душі містер Вінкл був дуже непевний щодо своїх кавалерійських здібностей, але, не бажаючи виносити на явність свої сумніви, мужньо відповів:
— Звичайно; і з величезною охотою.
Містер Вінкл наражав свою долю на велику небезпеку, але вороття вже не було.
— Тоді нехай коні будуть тут на одинадцяту,— наказав містер Піквік.
— Слухаю, сер,— відповів слуга.
Поснідавши, подорожні порозходились по своїх кімнатах, щоб узяти по зміні білизни для майбутньої експедиції.
Закінчивши свої приготування, містер Піквік зійшов у буфет і почав розглядати прохожих. Незабаром слуга доповів, що шарабан подано, і слова його ствердив сам екіпаж, з’явившись перед вікнами кімнати.
То був курйозний невеличкий ящик на чотирьох колесах, з низьким сидінням на дві особи ззаду і з високим передком для одного, запряжений здоровенним гнідим конем з надзвичайно несиметричним скелетом. Поруч із екіпажем стояв конюх, тримаючи за поводи другого величезного коня — очевидно, близького родича першого, засідланого для містера Вінкла.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ V, де оповідається, між іншим, як містер Піквік учився правити конем, а містер Вінкл — їздити верхи, і що з того вийшло. Перший вечір на Мейнорській фермі.“ на сторінці 1. Приємного читання.