— О, прямо жах! Оце найгірше в службі на провінції. Молодь тут завжди дикуни якісь. Сюди прошу, містер Веллер, — містер Мазл дуже ввічливо ввів Сема в кухню.
— Мері, — сказав містер Мазл гарненькій покоївці,— це — містер Веллер. Пан просить прийняти його якнайкраще.
— І ваш пан — мастак у цій справі, як я бачу,— вклонився містер Веллер, кидаючи на Мері захоплений погляд, — знав куди мене послати.
— Ах, який ви, містер Веллер! — зашарілась Мері.
— Ніколи такого ще не бачила! — скрикнула куховарка.
— Вибачте, куховарко, — сказав містер Мазл, — я вас і не помітив. Дозвольте відрекомендувати вас, містер Веллер.
Всі сіли до столу. Невимушені манери й розмовні таланти містера Веллера так зачарували його нових знайомих, що вже на половині обіду вони були сердечними приятелями і в усіх подробицях знали про злочинну поведінку Джоба Тротера.
Дружні розмови та веселощі були саме в розпалі, коли біля садової хвіртки задеренчав дзвоник, а незабаром двері на кухню відчинились, і в кімнату ступив не хто інший, як Джоб Тротер.
Ми сказали «ступив», але на цей раз ми висловились не зовсім точно. Двері відчинились, і на порозі з’явився містер Тротер. Він ступив би в кімнату, якби в око йому не впав містер Веллер. Тепер же він відступив на крок або на два назад і, закам’янівши, розгублено дивився перед собою.
— Ось і він! — скрикнув Сем, схоплюючись з місця. — А ми тільки но говорили про вас. Як вам ведеться? Заходьте ж.
І, поклавши руку на малиновий комір сторопілого Джоба, містер Веллер втяг його в кухню, зачинив на ключ двері й передав ключ містерові Мазлу, що спокійнісінько заховав його собі в кишеню.
— Оце так щастя! — скрикнув Сем. — Подумайте лиш: мій пан має приємність зустрітися з вашим нагорі, а я маю радість бачити вас тут унизу. Ну, як посуваються справи і що чувати про роздрібну торгівлю? Але я справді радий бачити вас. Яким щасливим ви виглядаєте! Просто насолода дивитись на вас. Правда, містер Мазл?
— Безперечна правда, — ствердив містер Мазл.
— А який він веселий!— казав Сем.
— І в якому гарному настрої! — підтримав Мазл.
— І такий задоволений, що бачить нас; це нам так приємної — вів далі Сем. — Сідайте ж, сідайте!
Містер Тротер дав посадити себе в крісло напроти каміна і поводив своїми маленькими оченятами то на містера Веллера, то на містера Мазла, але не говорив нічого.
— А тепер,— промовив Сем, — я хотів би спитати вас, так, просто з цікавості, що ви думаєте про одного милого, добре вихованого джентльмена, що раз-у-раз використовує свою рожеву хусточку і завжди тягає з собою всі чотири євангелії?
— І збирається побратись з куховаркою, — додала ображена леді. — Негіднику!
— А потім хоче спокутувати всі свої гріхи, відкривши крамницю,— вкинула слово покоївка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XX показує, між силою інших втішних речей, як велично й безсторонньо тримався містер Напкінс, як містер Веллер поквитався з містером Джобом Тротером, заплативши йому не менше, ніж дістав від нього, і ще багато дечого, що подається на своєму місці.“ на сторінці 8. Приємного читання.