Розділ «17 Нассун проти»

Це не рефлекс. Вона навмисно точно формує тор, щоб він відповідав розмірам будинку. Ніхто за його стінами не буде зачеплений. Вона також утворює близнюки-сердечники у торі, і в центрі їх вона сама та її батько. Вона відчуває холод вздовж волосинок шкіри, канал зниженого повітряного тиску на її одязі та розкидане волосся. Джой відчуває те саме, і кричить, його очі широкі, дикі і незрозумілі. Пам'ять про жорстоку крижану смерть хлопчика написана на його обличчі. На той час Нассун вже піднімається на ноги, дивлячись на свого батька на підлозі, поряд з плитою твердого льоду навколо стільця, що перекинувся, який тепер занадто спотворений, щоб коли-небудь його використовувати. Джой відсахується назад, послизається на льоду, падає і ковзає по підлозі аж до ніжки стола, яка зупиняє його рух.

Ніякої небезпеки. Нассун лише миттєво утворила тор, який попередить подальше насильство з його боку. Однак Джой кричить, коли Нассун дивиться на нього, він стривожений і панікує. Можливо, вона повинна відчувати жаль або шкодувати. Щоправда, вона відчуває холодну лють до своєї матері. Вона знає, що це нераціонально. Ніхто не винен, крім Джоя, що він занадто боїться орогенезу, щоб любити своїх дітей. Однак, Нассун могла любити свого батька, незважаючи на його спогади. Тепер вона потребує того, хто винен у втраті цієї досконалої любові. Вона знає, що її мати може це витерпіти.

Ви повинні були народити нас з кимось сильнішим, думає вона, звертаючись до своєї мами, де б вона не була.

Джою вдається прогулятися по поверхні підлоги, не ковзаючи, і Нассун повинна похитати засувкою кілька секунд, щоб її відкрити. У той час, коли вона це робить, Джой перестає кричати на неї, хоча вона все ще може почути, як він важко дихає і трохи стогне з кожним видихом. Вона не хоче повертатися до нього. Проте робить це — в будь-якому випадку вона хоче бути хорошою орогеною, а хороші орогени не можуть дозволити собі обману.

Джой робить ривок, ніби її погляд має силу спалити його.

— Бувай, батьку, — каже вона. Він не відповідає.

І остання сльоза, яку вона пролила, коли він палив її живим льодом, розбилася і зникла у землі. Каменуйте своє серце проти рогга, бо в їхніх душах немає нічого, крім іржі!

— З казки лористів "Крижаний поцілунок", — записана в квартенті Беббек, Мсіда Театр, Хоз Лорист Веббек. (Примітка. Лист, підписаний семи екваторіальними мандрівними лористами, відмовляє Хозу в тому, що він — поп-лірик. — Казка може бути апокрифічною.) -