Розділ «17 Нассун проти»

— Чому ти ще не вилікувалася?

У неї немає відповіді. Але вона намагається щось придумати, бо колись ця людина була її цілим світом.

— Можливо я зможу, незабаром. Я навчилася робити дещо з сріблом та витягувати речі з людей. Я ще не знаю, як працює ортогональний матеріал, або де він знаходиться, якщо це те, що треба вивести.

— Жоден з інших монстрів у цьому таборі не вилікував себе. Я запитував. — Мова Джоя стала набагато швидшою. — Вони піднімаються туди і не покращуються. Вони там живуть з тими, хто повинен врятувати їх, більшість з них постійно живе там, і ніхто з них не був вилікуваний! Це брехня?

— Це не брехня. Якщо я буду достатньо добра, я зможу це зробити. — Вона розуміє це інстинктивно. Маючи достатньо точного контролю та допомоги від сапфірового обеліска, вона зможе зробити майже все. — Але…

— Чому ти зараз недостатньо хороша? Ми тут вже майже рік!

Оскільки це важко, хоче сказати вона, але розуміє, що він не хоче її чути. Він не хоче знати, що єдиним способом використати орогенію та магію, щоб трансформувати річ, є стати майстром у використанні орогенії і магії. Вона не відповідає, тому що немає сенсу відповідати. Вона не може сказати те, що він хоче почути. Несправедливо, що він називає оргогенів брехунами, а потім вимагає від неї не брехати.

Він зупиняється і обстрілює її питаннями, миттєво підозрюючи її, через те, що вона мовчить.

— Ти не намагаєшся виправити себе, чи не так? Скажи правду, Нассун!

Вона настільки іржаво втомлена.

— Я намагаюся виправитися, батьку, — відповідає нарешті Нассун. — Я намагаюся стати кращою в орогенії.

Джой відступає назад, ніби вона вдарила його.

— Це не та ціль, через яку я дозволив тобі жити там.

Він нічого не дозволяв; це зробив Шаффа. Він бреше собі навіть зараз. Але ця брехня, яку він каже їй про себе, про те, яким він був все своє життя, розбиває їй серце, розуміє раптово Нассун. Він казав, що любив її, зрештою, але, очевидно, шо це не так. Він не може любити орогену, а вона орогена. Він не може бути батьком орогенів, і саме тому він постійно вимагає, щоб вона була чимось іншим, ніж орогеною.

І вона втомилася. Втомилася і не хоче брехати.

— Мені подобається бути орогеною, батьку, — каже вона. Його очі розширюються. Для нього це страшний удар. Йому страшно, що вона любить це. — Мені подобається робити деякі речі, бачити срібло і падати в обеліски. Мені не подобається…

Вона збирається сказати, що вона ненавидить те, що зробила з Ейцом, і вона особливо ненавидить, як інші ставляться до неї зараз, коли знають, на що вона здатна, але вона не має шансу. Джой робить два стрімких кроки вперед, і його рука рухається вперед так швидко, що вона навіть не бачить її, бо злітає з крісла.

Як у той день на імперській дорозі, коли вона раптово опинилася внизу схилу, з болем у всьому тілі. Напевне те ж відчував і Уче, усвідомлює вона за якусь швидку мить. Світ стає одним моментом і абсолютно невірним, цілком зламаним, через мить.

Принаймні Уче не встиг навчитися ненавидіти, думає вона в печалі.

І тоді вона заморожує весь будинок.