Розділ «17 Нассун проти»

— Якщо ви витягнете крестон, — каже Шаффа, — я більше не буду охоронцем. Ви знаєте, що це означає, Нассун?

Це означає, що тоді Шаффа буде звичайним, як її батько. У будь-якому разі Нассун не оформляє це словами, бо є речі, проти яких вона ще не готова протиставити себе чи своє життя. (Це дуже скоро зміниться.) Але це відкладається в її розумі.

— Це означає, що я втрачу більшу частину своєї сили та здоров'я, — каже він у відповідь на її мовчазні бажання. — І я більше не зможу захистити вас, моя маленька. — Його очі дивляться на будинок охоронців, і тоді вона розуміє. Умбер і Ніда вб'ють її.

Нехай тільки спробують, вважає вона.

Його голова нахиляється; Звичайно, він відразу ж усвідомлює її невисловлений намір.

— Тобі не перемогти їх обох, Нассун. Навіть ти не така сильна. У них багато трюків, яких ти ще не бачила. Навичок, які… - Здається, він знову хвилюється. — Я не хочу уявляти, що вони здатні зробити з тобою.

Нассун намагається не відпустити нижню губу. Мати завжди казала, що це виглядає так, ніби вона дується і що дутися і нити можуть тільки діти.

— Ви не повинні говорити "ні" через мене. — Вона може попіклуватися про себе.

— Справа не в мені. Я сказав це тільки в надії, що спонукання до самозбереження допоможе мені переконати тебе. Але, зі свого боку, я не хочу стати слабкими, хворим і померти; що станеться, якщо ти витягнеш камінь. Я старший, ніж ти думаєш… — Його погляд розмивається на мить. По цьому погляду вона знає, що він не пам'ятає, скільки йому років. — Старіший, ніж я себе пам'ятаю. Без крестона, який допомагає мені, час наздожене мене. За кілька місяців я стану старим чоловіком, який обміняв біль від каменя на старість. І тоді я помру.

— Ви цього не знаєте. — Вона трохи тремтить. Її горло болить.

— На жаль знаю. Я бачив це, маленька. І це жорстокість, а не доброта, коли це відбувається. — очі Шаффи звужуються, начебто він повинен напружуватися, щоб побачити спогад. Потім він зосереджується на ній. — Моя Нассун. Я вас сильно розчарував?

Нассун кидається в сльози. Вона не зовсім впевнена, чому, за винятком… окрім, можливо, тому, що вона так хотіла, і стільки прагнула до цього. Вона хотіла робити щось добре з допомогою орогенезу — коли користалася ним, щоб зробити так багато страшних речей — і вона хотіла це зробити для нього. Він єдиний в світі, хто її розуміє, любить і захищає — незважаючи на те, ким вона є.

Шаффа зітхає і бере Нассун на коліна, де вона обгортається руками навколо нього і довго тримається на плечі, незважаючи на те, що вони сидять на відкритому повітрі.

Коли плач стихає, вона розуміє, що напружена. Срібло живе і дихає всередині нього, тому що вона дуже близько. Його кінчики пальців знаходяться на її шиї, і йому буде так легко проштовхнути їх, зруйнувати її сандалики, вбити її одним поштовхом. Він не може. Він весь час воює з цією вимогою. Він вибрав, що краще страждатиме від цього, ризикне собою, ніж дозволить їй допомогти йому, і це найгірше у всьому світі.

Вона заспокоюється, і кладе долоню на його спину, на сорочку. Танцює уздовж срібла, що тече з нього. Сапфір поруч. Якщо вона зможе з'єднати обидва течії разом, це буде швидко. Точний хірургічний удар.

Шаффа здригається.

— Нассун. — Слабе срібло всередині нього раптово вибухає назовні і трохи засліплює її. Схоже на те, що камінь відчуває загрозу, яку вона становить.

Це для його власного блага.

Але…

Вона ковтає. Що, коли вона витягне камінь, бо вона любить його, а біль залишиться? Або вона завдасть ще більшого болю, і це зробить його жахливою людиною?