Розділ 20

— Не сумніваюся.

Сидячи, я простягнувся та відкинувся дещо назад, хитаючись через низьку гравітацію і розважаючи.

— Кларо, він не такий вже й добрий. Можливо, він нам повідомить, якщо наклюнеться щось вигідне… знаєш, якщо у нього будуть якісь особливі знання стосовно цього. Але він запрагне щось натомість.

Клара вишкірилася.

— Він би сказав мені.

— Що ти маєш на увазі?

— А-а, він мені іноді телефонує. Хоче запросити на побачення.

— Нехай тобі чорт, Кларо!

На цей час я вже був досить роздратований, не тільки через Клару, Мєчнікова, а й через фінансове питання, через те, що коли за тиждень я знову схочу навідатися до імітаційної зали, це коштуватиме половину мого бюджету. Мене охопив дурний страх того, що скоро мені доведеться ухвалити рішення, невідхильність прийняття якого бовваніла переді мною в недалекому майбутньому як темна і небажана картина.

— Я не довіряв би тому сучому синові, оскільки…

— Робе, не переймайся. Він не такий вже й поганий, — відповіла Клара, запалюючи ще одну цигарку і кладучи пачку в таке місце, звідки я, якби схотів, зміг би її дістати. — Гадаю, він цікавий у сексуальному плані. Дикуватий, грубуватий, брутальний Телець — у будь-якому випадку, ти йому можеш запропонувати те саме, що і я.

— Тобто?

Вона справді здивувалася.

— Я думала, ти знаєш, що він бісексуал.

— Але він жодного разу цього не показував…

Я зупинився, пригадуючи, як Ден любив близько підходити до мене під час розмови і як незручно мені було впускати його до свого особистого простору.

— Можливо, ти не до його смаку, — вишкірилася Клара, але доволі агресивно. Двоє проспекторів-китайців вийшли з музею, зацікавлено подивилися на нас, а потім ввічливо подалися геть.

— Кларо, ходімо звідси.

І ми пішли до «Блакитного пекла» й, певна річ, я наполягав на тому, що сам заплачу за свою випивку. Сорок вісім доларів на вітер за одну годину, хоча особливо повеселитися не поталанило. Ми повернулися до її кімнати, незважаючи на те, що від випитого у мене розболілася голова. Біль не минув навіть після того, як ми закінчили. А час спливав.

Є люди, які досягають певного рівня емоційного розвитку й зупиняються. Вони не можуть довго жити простим і компромісним життям зі своїм сексуальним партнером. Усередині вони не терплять щастя. Чим краще вони живуть, тим більше воліють зруйнувати це.