Розділ 11

Я говорю Зіґфріду:

— Боюся, буде не дуже продуктивний сеанс. Я просто змучений. У сексуальному плані тобто.

— Звичайно, я знаю, Робе.

— Тому мені немає про що говорити.

— Ти пам’ятаєш свої сни?

Я соваюся на кушетці. Так трапилося, що кілька снів я пам’ятаю, але відповідаю:

— Ні.

Зіґфрід постійно змушує мене розповідати сни, а мені це не подобається.

Коли він уперше запропонував таке, я не погодився. Зіґфрід терпляче сказав:

— Ти маєш знати, Робе, що всі люди бачать сни. Ти можеш не пам’ятати своїх снів, коли прокинешся. Проте якщо спробуєш, то згадаєш.

— Не можу. Я ж не робот, як ти.

— Знаю, що я робот, але ми говоримо про тебе, Робе. Ну що, експериментуймо?

— Можливо.

— Це неважко. Тримай олівець і клапоть паперу біля ліжка. Тільки-но прокинувся, записуй усе, що пам’ятаєш.

— Але я взагалі нічого не пам’ятаю про сни.

— Гадаю, варто спробувати, Робе.

І я спробував. Ви знаєте, я дійсно почав запам’ятовувати сни. Спочатку то були маленькі фрагменти. Я записував їх і подекуди розповідав Зіґфріду. Це робило його щасливим як ніколи. Він обожнював сни.

Що ж до мене, я не бачив у цьому жодного сенсу, принаймні спочатку. А потім стався випадок, після якого я припинив бути Хомою Невірним.

Одного ранку я прокинувся від такого неприємного і реалістичного сну, що кілька хвилин не міг збагнути, чи це дійсно був сон. Він справив на мене таке враження, що я почав його записувати якомога швидше з усіма подробицями, котрі ще пам’ятав. Потім мені зателефонували. Я відповів на дзвінок і, уявляєте, за ту хвилину, протягом якої розмовляв, я все забув! Не міг згадати жодного фрагменту, поки не подивився у свої записи.