Розділ 20

— Розумію.

Я не сказав, що не хочу летіти в такий рейс. Шикі знав це. Він був одним зі старожилів Брами. Ходять плітки, що колись він назбирав кругленьку суму грошей, якої вистачило б на Повну Медицину і на все інше. Однак він або загубив їх, або віддав, залишився у Брамі та став інвалідом. Знаю, що він розумів мої думки, але я взагалі не розумів Шикітея Бакіна.

Він відлетів убік, поки я складав речі, і ми обговорювали наших спільних друзів. Зореліт Шері не повернувся. Та поки що немає приводу хвилюватися, він ще може летіти кілька тижнів. Парочка з Конго, що мешкає біля «зірки» у коридорі, привезла велику партію віял для молитви із заповідника гічі, про який досі ніхто не знав. Він розташований на планеті зоря­ної системи F-2 на краю спірального рукава Оріона. Вони поділили мільйон доларів на трьох і відвезли свою частку назад до Мюнґбера. Форенди…

Луїза Форенд зайшла, щойно ми заговорили про її сімейство.

— Почула ваші голоси, — сказала вона, стаючи навшпиньки, щоб поцілувати мене. — Прийми мої співчуття у зв’язку з твоєю подорожжю.

— Буває.

— Ну, таки рада тебе бачити. На жаль, мені теж немає чим похвалитися. Клята маленька зірка, жодної планети. Не розумію, навіщо гічі створили налаштування курсу туди.

Вона осміхнулась і злегка погладила мене по шиї.

— Як щодо вечірки з нагоди повернення сьогодні ввечері? Чи ви з Кларою?

— Було б непогано, — сказав я, і Луїза більше не порушувала питання про Клару. Не дивно, що плітки вже рознеслися; дзвін Брами б’є постійно. Вона пішла за кілька хвилин.

— Славна жінка, — сказав я до Шикі, який дивився їй услід. — Хороша родина. Вона здавалася дещо стурбованою?

— Боюся, так, Робінетте. Лоїс уже дуже довго не повертається. У них багато горя в сім’ї.

Я глянув на Шикі. Той додав:

— Ні, це не Вілла і не батько; вони полетіли в рейс, але час у них ще є. Це стосується їхнього сина.

— Я знаю. Здається, його звали Генрі. Вони називали його Гетом.

— Він помер перед тим, як вони прибули сюди. А тепер Лоїс.

Шикі нахилив голову, ввічливо перелетів через мене і своїм крилом підняв порожню флягу з-під чаю.

— Робе, мені час працювати.

— Як просувається посадка плюща?

Він сумно відповів: