Розділ 20

Її увага не була прикута до мене. Зі свого місця ми бачили вхід до казино, де один із групи щось захоплено розповідав членові екіпажу китайського крейсера. Погляд Луїзи був спрямований туди.

— Щось сталося, — сказав я і хотів додати: «Ходімо подивимось», але Луїза вже встала й пішла до казино.

Усі припинили грати. Усі скупчилися навколо столу для гри у блекджек де, як я помітив, Мєчніков сидів біля Клари на моєму місці. Перед ним лежала купа двадцятип’ятидоларових фішок. У центрі на стільці дилера вмостився Шикі Бакін. Усі слухали його.

— Ні, — говорив він, коли я підійшов, — я не знаю імен, але це п’ятимісний корабель.

— Вони досі живі? — запитав хтось.

— Наскільки я знаю — так. Привіт, Робе та Луїзо. — Шикі чемно кивнув нам. — Ви теж чули?

— Насправді ні, — відповіла Луїза, несвідомо шукаючи мою руку. — Тільки те, що прибув якийсь корабель. А ви не знаєте імена?

Мєчніков повернув голову та глянув на нас.

— Імена, — прогарчав він. — Чи не однаково? Не ми, і це найголовніше. Але то великий корабель.

Він підвівся. Ось і в цей момент я також про себе зазначив, наскільки Ден схильний впадати у гнів, бо ж він навіть забув забрати фішки зі столу.

— Піду вниз, — оголосив Мєчніков. — Хочу подивитись, який вигляд має такий успіх.

Екіпажі крейсерів оточили територію, а Френсі Херейра був одним з охоронців. Навколо ліфтової шахти з’юрмилися сотні людей, їхній натиск стримували лише Херейра і двоє дівчат з американського крейсера.

Мєчніков проштовхався до краю шахти і встиг визирнути донизу, перш ніж одна з дівчат відігнала його. Ми згодом побачили, що він розмовляє з іншим проспектором, у якого ­було п’ять браслетів, і чули уривки з їхнього пліткування: «…Напівмертві. У них закінчилася вода — Пхе! Просто виснажені. Усе буде добре…»

«…Якщо це нікель, то вони одержать премію десять мільйонів доларів, а потім — відсотки!»

Клара торкнулася ліктя Луїзи і відтягнула її вперед. Я рушив за ними, бо вони звільнили трохи місця.

— Хтось знає, чий то був корабель? — допитувалась Клара.

Френсіс зморено всміхнувся до неї, кивнув мені й відповів:

— Ще ні, Кларо. Зараз їх шукають. Але, гадаю, з ними все буде гаразд.

Хтось позаду запитав:

— Що вони знайшли?