• 2) фінансове зобов'язання;
• 3) інструмент власного капіталу.
Критеріями такої класифікації слугують зміст і наслідки фінансової операції для кожного із учасників, а не її предмет. Це означає, що ті самі фінансові інструменти, залежно від сутності операцій, можуть бути визнані і фінансовими активами, і фінансовими зобов'язаннями, і інструментами власного капіталу. Так, якщо підприємство уклало контракт про купівлю цінних паперів у банку, то для підприємства ці цінні папери є фінансовим активом, а для банку - фінансовим зобов'язанням, а якщо це власні акції банку - то фінансовим інструментом капіталу.
Отже, у фінансовій діяльності прийнято розрізняти не вид фінансового інструменту, а позицію, яка виникає у зв'язку з проведенням операції з цим інструментом. Так, довга позиція означає купівлю фінансових інструментів, а отже, з погляду бухгалтерського обліку є фінансовим активом підприємства, і, навпаки, коротка позиція означає продаж і є фінансовим зобов'язанням для продавця. Тому, коли фінансовий актив розглядається як зобов'язання підприємства, це означає, що здійснено операцію продажу певних фінансових інструментів.
Відповідно до балансу, фінансовими активами є: грошові кошти в банках, касі, чеках; обумовлена контрактним правом дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, яка підлягає погашенню грошовими коштами або іншими фінансовими активами; векселі, облігації, інші боргові цінні папери (крім векселів, облігацій та інших, заборгованість за якими погашається матеріальними і нематеріальними активами); акції та інструменти капіталу інших підприємств; дебіторська заборгованість, пов'язана з придбанням інструментів капіталу інших підприємств, валютними свопами, варантами (позабалансовий рахунок); дебіторська заборгованість за угодами позики і фінансової оренди; фінансові гарантії та інші умовні права.
До складу фінансових зобов'язань входять: кредиторська заборгованість, обумовлена контрактним правом, за товарними операціями; векселі, облігації та інші боргові цінні папери, що підлягають оплаті фінансовими активами; кредиторська заборгованість, обумовлена контрактним правом за позику; кредиторська заборгованість за випущені та передані покупцям акції підприємства; умовні зобов'язання за гарантіями та іншими підставами, які залежать від будь-яких майбутніх подій; привілейовані акції, які підлягають обов'язковому викупу.
Інструменти капіталу - звичайні акції, опціони та варанти "кол", "пут"; привілейовані акції, що не підлягають обов'язковому викупу.
За характером фінансових зобов'язань виокремлюють боргові фінансові інструменти та пайові.
За періодом обігу - короткострокові та довгострокові фінансові інструменти.
За рівнем ризику розрізняють безризикові фінансові інструменти (державні короткострокові цінні папери і короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків), фінансові інструменти з низьким рівнем ризику, з середнім рівнем ризику (рівень ризику по них приблизно відповідає середньоринковому) і з високим рівнем ризику (рівень ризику по них суттєво перевищує середньоринковий). Однак ця форма інвестування не набула належного поширення через нерозвиненість фондового ринку, обмежене коло його інструментів, відсутність надійних індикаторів його динаміки і низку інших факторів. Тому в системі об'єктів інвестування вирішальну роль відіграють реальні інвестиції.
За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції.
Під прямими інвестиціями розуміють безпосереднє вкладення засобів інвестором в об'єкти інвестування.
Під непрямими інвестиціями розуміють вкладення засобів інвестора в об'єкти інвестування через посередників. У такому випадку інвестори купують цінні папери інвестиційних фондів чи інших фінансових посередників, а останні зібрані таким чином інвестиційні засоби розміщують за власним, вибираючи найбільш ефективні об'єкти інвестування, а отримані доходи розподіляють потім між своїми клієнтами.
За періодом інвестування розрізняють короткотермінові і довготермінові інвестиції.
Короткотермінові - це вкладення засобів на період не більше 1 року (наприклад, короткотермінові депозитні вклади).
Під довготерміновими інвестиціями розуміють вкладення засобів на період, що перевищує 1 рік.
За формами власності інвестиційних ресурсів виокремлюють інвестиції приватні, державні, зарубіжні і спільні.
Під приватними інвестиціями розуміють вкладення засобів, які здійснюють громадяни, а також підприємства недержавних форм власності.
Під державними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок бюджету, позабюджетних фондів і позичених засобів, а також державні підприємства та організації за рахунок власних і позичених коштів.
Під зарубіжними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюють громадяни, юридичні особи інших держав і зарубіжні держави.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. Інвестиції в економіці туризму“ на сторінці 3. Приємного читання.
