Основною системою державного регулювання оплати праці на підприємствах усіх організаційно-правових форм і форм власності є трудовий договір, який відображає відносини між працівником і підприємцем. За таким договором працівник зобов'язується виконувати передбачену договором роботу, а підприємець - її оплачувати відповідно до цього ж договору. Держава зобов'язує приватних підприємців укладати трудові договори з найманими працівниками у письмовій формі в трьох примірниках, один з яких передається службі зайнятості.
Тарифна угода мікрорівня, тобто колективний договір, охоплює:
• o форми і системи оплати праці, застосовувані для різних категорій і груп працівників;
• o мінімальну тарифну ставку, диференційовану за видами діяльності в межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою;
• o розміри тарифних ставок і посадових окладів відповідно до розрядів робіт і посад працівників;
• o види, розміри та умови доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат;
• o умови оплати праці в понаднормативний час, святкові, вихідні дні, час простоїв не з вини працівника не нижче державних гарантій.
За всієї важливості державного, галузевого та регіонального регулювання заробітної плати політика оплати праці туристичного підприємства повинна формуватися переважно на рівні конкретного підприємства залежно від потреб стимулювання праці кожного конкретного працівника з урахуванням специфіки й обсягів діяльності підприємства, географічного розміщення, рівня міжнародної інтеграції, ступеня соціального розвитку колективу тощо. Слід також враховувати право працівників, передбачене Європейською соціальною хартією, на таку винагороду, яка забезпечує їм та їхнім сім'ям достатній рівень життя. За визначенням експертів ЄС, мінімальна зарплата повинна становити 22,5 прожиткових мінімуми.
Велика зацікавленість працівників у результатах діяльності і зміцненні фінансового стану підприємств забезпечується через систему їхньої участі у власності, тобто через надання працівникам можливостей придбання акцій підприємств, на яких вони працюють.
Витрати на оплату праці пов'язані з виплатою заробітної плати всім працівникам підприємства за певний період часу. Ці витрати відносяться на собівартість товарів, робіт, послуг.
При плануванні витрат на оплату праці використовуються різні методи, основними з яких є нормативний і прямих розрахунків.
Застосування методу прямих розрахунків передбачає використання планової чисельності працівників і середньої заробітної плати на плановий період. Середня заробітна плата планується з урахуванням тенденцій її підвищення, передбачуваних державою, та економічних можливостей самого підприємства в плановому періоді.
На основі планової чисельності персоналу та динаміки середньої заробітної плати розраховується плановий фонд заробітної плати (ФЗП) за формулою
де Чоб - середньооблікова планова чисельність працівників підприємства;
ЗП - середня заробітна плата одного середньооблікового працівника підприємства в плановому періоді.
Нормативний метод планування фонду заробітної плати інакше називається методом участі в доходах підприємства. Підприємства туристичного бізнесу, які використовують цей метод встановлюють норматив витрат на оплату праці у відсотках до обсягу наданих (реалізованих) послуг.
Різні джерела формування доходів туроператорів і турагентів викликають необхідність застосування двох підходів до використання нормативного методу планування фонду заробітної плати цих підприємств.
Для туроператорів норматив фонду заробітної плати в доході виражається у відсотках до виручки від реалізації турпродукту (послуг), тому в розрахунках планової суми фонду заробітної плати туроператорів (ФЗІІ;аіЛ можна використовувати формулу:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мотивація та оплата праці працівників туристичного підприємства“ на сторінці 6. Приємного читання.
