Розділ «ІСПАНІЯ»

Площа - 505 990 км2 Населення - 40,4 млн осіб Столиця - Мадрид 2,9 млн осіб

Загальні відомості

Державний устрій та форма правління

Історичні особливості розвитку

Назва "Іспанія" - фінікійського походження. Римляни використали її у множині (Хиспаніає) для позначення всього Піренейського півострова. В період Римської імперії Іспанія складалася з двох, а потім з п'яти провінцій. Після розпаду Римської імперії вони були об'єднані під владою вестготів, а після нашестя маврів у 711 р. н.е. на Піренейському півострові існували християнські і мусульманські держави. Іспанія як політично цілісне утворення виникла після об'єднання Кастилії і Арагону в 1474 році.

З часів італійських гуманістів епохи Відродження встановилася традиція вважати нашестя варварів і падіння Риму в 410 р. н.е. відправною точкою переходу від античної епохи до Середньовіччя, а саме Середньовіччя розглядалося як поступове наближення до епохи Відродження (XV-XVI ст.), коли знову пробудився інтерес до культури античного світу. Але Середні віки в цьому регіоні починаються з моменту мусульманського нашестя в 711 р. і закінчуються захопленням християнами останнього оплоту ісламу - Гранадського емірату, вигнанням євреїв з Іспанії і відкриттям Нового Світу Колумбом у 1492 році.

Перемога арабів у битві на р. Гуадалете в Південній Іспанії 19 липня 711 р. і загибель останнього короля вестготів Родеріха два роки опісля вирішили долю вестготського королівства. Араби стали називати захоплені ними землі Аль-Андалуз. Це призвело до зародження Реконкісти. Реконкіста - від гесоїщш^аг, що означає - боротьба народів Піренейського півострова у VIII-XV ст. проти арабів (маврів), що захопили частину півострова в 711-714 роках. Реконкіста почалася у 718 р. битвою в долині Ковадонга. Вирішальне значення мала битва при Лас-Навас-де-Толосе в 1212 р., де об'єднані сили Кастилії, Арагону, Португалії і Наварри завдали арабам великої поразки. На середину XIII ст. більша частина півострова (за винятком Гранадського емірату) була звільнена.

Реконкіста завершилася у 1492 р. взяттям іспанцями Гранадського емірату, останнього оплоту маврів на Піренейському півострові. У тому ж році Колумб здійснив свою першу експедицію до Нового Світу.

Реконкіста була зобов'язана своїми успіхами не тільки військовим діям християн. Велику роль відіграла також готовність християн йти на переговори з мусульманами і надавати їм право проживання в християнських державах, зберігаючи свої віру, мову і звичаї.

Завдяки плаванню Колумба в 1492 р. і відкриттю Нового Світу була закладена основа іспанської колоніальної імперії. Оскільки Португалія також претендувала на заморські володіння, у 1494 р. був укладений Тор-десильяський договір про розподіл між Іспанією і Португалією. У подальші роки були значно розширені межі Іспанської імперії. Франція повернула Фердинанду прикордонні провінції Каталонії, а Арагон міцно утримував свої позиції на Сардинії, Сицилії і в південній Італії.

Іспанський король Карл I (правління 1516-1556рр.) став імператором Священної Римської імперії під ім'ям Карла V у 1519 р., змінивши свого діда, Максиміліана I. Під його владу потрапили Іспанія, Неаполь і Сицилія, землі Габсбургів у Бельгії і Нідерландах, Австрія та іспанські колонії у Новому Світі. Іспанія перетворилася на світову державу, а Карл став наймогутнішим монархом Європи.

Після зречення Карла від влади в 1556 р. австрійські володіння перейшли до його брата Фердинанда, але велика частина імперії дісталася його сину Філіпу II (правління у 1556-1598 рр.). Його політика в Бельгії і Нідерландах призвела до революції (1566 р.) і утворення в 1579-1581 рр. Республіки Сполучених провінцій. Спроби залучити Англію до сфери впливу Габсбургів також виявилися безуспішними. Нарешті в 1588 р., обурений грабіжницькими нападами англійських моряків на іспанських торговців і допомогою королеви Єлизавети голландцям, він спорядив знамениту "Непереможну армаду", щоб висадити десант на північному узбережжі Ла-Маншу. Цей захід закінчився загибеллю майже всього іспанського флоту.

До великих політичних досягнень відносяться придбання за спадщиною Португалії у 1581 р. і блискуча морська перемога над турками в битві при Лепанто (1571), яка підірвала військово-морську міць османів.

Хоча після смерті Філіпа II Іспанія все ще вважалася світовою державою, вона знаходилася в кризовому стані. Прибутки королівства, що збільшувалися за рахунок надходжень з колоній, були величезними за мірками XVI ст., але Карл V залишив величезні борги, і Філіпу II довелося двічі оголошувати країну банкротом - в 1557 р., а потім у 1575 році.

Філіп III (1598-1621) і Філіп IV (1621-1665) не змогли змінити ситуацію на краще. Перший з них уклав у 1604 р. мирний договір з Англією, а потім у 1609 р. підписав 12-річне перемир'я з голландцями, але продовжував витрачати величезні суми грошей на своїх фаворитів і розваги. Вигнавши з Іспанії морисків у період з 1609 по 1614 рр., він позбавив країну більше чверті мільйона працелюбних жителів. У 1618 р. спалахнув конфлікт між імператором Фердинандом II і чеськими протестантами. З цього почалася Тридцятирічна війна (1618-1648), в якій Іспанія виступила на стороні австрійських Габсбургів, сподіваючись повернути собі хоча б частину Нідерландів. У 1648 р. в Тридцятирічній війні було досягнуто миру, хоча Іспанія продовжувала воювати з Францією до укладення Піренейського миру в 1659 році.

Хворобливий і нервовий Карл II (1665-1700 рр.) став останнім правителем з династії Габсбургів в Іспанії. Він не залишив спадкоємців, і після його смерті корона перейшла до французького принца Філіпа Бурбона, герцога Анжуйського, онука Людовика XIV і правнука Філіпа III. Його сходженню на іспанський трон передувала загальноєвропейська війна за Іспанську спадщину (1700-1714), в якій Франція та Іспанія воювали з Англією і Нідерландами. Іспанія разом з Францією вела війни проти Великобританії (1739-1748, 1762-1763, 1779-1783). У вдячність за підтримку Франція в 1763 р. передала Іспанії величезну територію Луїзіани в Північній Америці.

З 1833 р. по 1874 р. країна перебувала в стані нестабільності, переживши ряд соціальних, економічних і політичних потрясінь. Конституційне правління було відновлене в 1834 р., а в 1837 р. була ухвалена нова Конституція, що обмежила владу монарха двопалатними кортесами.

Революційні події 1854-1856 рр. закінчилися розгоном кортесів і скасуванням ліберальних законів. Конституція 1869 р. проголосила Іспанію спадковою монархією.

Монархістська Конституція 1876 р. запровадила нову систему обмеженої парламентської влади, яка передбачала гарантії політичної стабільності і представництво в основному середнього і вищого класів.