Розділ «ІСПАНІЯ»

Природні умови і ресурси

Від кордону з Францією на захід до мису Ортегаль уздовж берега моря тягнуться Кантабрійські гори, тут є багато великих бухт, в яких розташовані порти. На південь від мису Ортегаль відроги гір підходять до моря, утворивши порізане глибокими затоками узбережжя зі стрімкими скелями і численними островами. У цьому районі знаходяться рибальські порти Ла-Корунья і Виго. На південному заході, від кордону з Португалією до Гібралтарської протоки, узбережжя низинне і болотисте, тут єдиний зручний порт - Кадис. На схід від Гібралтару до мису Палос на Середземному морі знаходяться передгір'я Кордильєри-Пенібетики, прибережні рівнини відсутні.

На північ від мису Палос розташовані прибережні рівнини, розділені відрогами гір. Головні порти в цьому районі - Картахена, Валенсія і Барселона. Іспанія розташована на масивному піднятому плоскогір'ї Месета, яке складене переважно стародавніми кристалічними породами в сполученні з альпійськими горами, що сформувалися в палеогені і неогені. Серед порід, що складають Месету, виділяються докембрійські кристалічні сланці і гнейси з численними гранітними інтрузіями. В епоху герцинського горотворення Месета зазнала загального тектонічного підняття, а потім процесів складоутворення і диз'юнктивних дислокацій. Близько 1 млн років тому Месета знову була піднята до рівня 600 м і набула загального нахилу з північного сходу на південний захід. Саме тому такі великі ріки як Дуеро, Тахо і Гвадіана течуть у даному напрямку через територію Ме-сети до Атлантичного океану.

Месета займає 2/3 території Іспанії і оточена високими горами. Крім того, у її центральних районах височать великі хребти Центральних Кор-дільєр (у тому числі Сьєрра-де-Гвадаррама з вершиною Пеньялара 2430 м і Сьєрра-де-Гредос з вершиною Альмансор 2592 м. Ці гори розділяють плато Стара і Нова Кастилія. Плато складені товщами осадових порід і алювіальних відкладень і відрізняються винятково плоским і монотонним рельєфом. Лише місцями зустрічаються основи довгастої форми - фрагменти стародавніх річкових терас. На південь від Нової Кастилії піднімаються Толедські гори (найвища точка - гора Корочо-де-Росигальдо, 1447 м). Далі на південь знаходяться плато Естремадури і Ла-Манчі, що входять до складу Месети. Південний край Месети Сьєрра-Морена піднятий на висоту 900 м (найвища точка - гора Естрелья, 1299 м). Сьєрра-Морена крутим уступом переходить до великої Андалузької низовини. Ріка Гвадалквівір впадає в Кадиську затоку; недалеко від її гирла знаходиться велика заболочена територія Національного парку Доньяна.

На південному сході Іспанії простягаються складчасті гори Кор-дильєра-Пенібетика з найвищою вершиною країни - горою Муласен (3482 м), вкритою снігами і льодовиками, що займають найбільш південне положення у Західній Європі.

Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато і мають витянуту форму. Місцями вони перевищують 2100 м (до 2313 м у Сьєрре-дель-Монкайо). Ріка Ебро бере початок у Кантабрійських горах, тече на південний схід і прорізає ланцюг Каталонських гір перед впаданням у Середземне море. Місцями її русло знаходиться на дні глибоких, майже непрохідних каньйонів. Води Ебро інтенсивно розбираються на зрошення, без якого було б неможливе землеробство на прилеглих рівнинах.

Невисокі Каталонські гори (середні висоти 900 - 1200 м, вершина -гора Каро, 1447 м) протянуті на 400 км майже паралельно до узбережжя Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, розвинуті в Мурсії, Валенсії і Каталонії на північ від мису Палос до кордону з Францією, відрізняються високою родючістю.

З півночі Арагонське плато оточують Піренеї. Вони простягаються майже на 400 км від Середземного моря до Біскайської затоки й утворюють потужний бар'єр між Піренейським півостровом та іншою частиною Європи. Ці складчасті гори, що сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища вершина - пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є Кантабрійські гори, що також мають субширотне простягання. Найвища точка - гора Пенья-Прієта (2536 м). Ці гори утворилися в результаті інтенсивного складоутворення, розбиті розломами і сильно розчленовані під впливом річкової ерозії.

В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на північному заході і півночі - з помірними температурами і значними опадами упродовж усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря - з м'якими вологими зимами і спекотним сухим літом; аридний континентальний клімат у внутрішніх районах країни - з прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1600 мм на північному заході і західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато і в Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно отримує менше 500 мм опадів на рік і лише приблизно 20% - понад 1000 мм. Оскільки Андалузька низовина відкрита для західних вологих вітрів, що дмуть з Атлантичного океану, там випадає значно більше опадів. Так, у Севільї середня річна кількість опадів трохи перевищує 500 мм.

На більшій частині Месети опадів недостатньо для вирощування основних сільськогосподарських культур, хоча в північній частині Нової Кастилії випадає доволі багато опадів і там збирають високі врожаї пшениці. Мадрид має середню річну кількість опадів 410 мм, і вона помітно збільшується у верхніх частинах гірських схилів у Месеті.

Температури скрізь, крім внутрішніх районів Месети, в цілому помірні. На північному заході середня температура січня 7°С , а серпня 21°С; у Мурсії на східному узбережжі відповідно 10°С і 26°С. Оскільки південносхідне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бе-тики, клімат там близький до африканського, з дуже сухим і спекотним літом. Це область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в Месеті холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні бурі. Влітку тут спекотно: середня температура липня і серпня 27°С. У Мадриді середня температура січня 4°С, а липня 25°С. Улітку найбільш жарка погода тримається в районі Андалузької низовини. У Севільї середня температура серпня 29°С , але іноді температура вдень підвищується до 46°С ; зими м'які, середня температура січня 11°С .

В Іспанії доволі розгалужена гідро мережа. Найбільшими ріками країни є - Ебро (928 км), Тахо (910 км), Гвадіана (820 км), Дуеро (770 км), Гвадалквівір (560 км).

Більшість іспанських річок, насамперед центральної, східної і південно-східної частини країни, маловодні, з непостійним режимом, літом стають надзвичайно мілкими. Загалом ріки цієї країни майже зовсім не мають ніякого транспортного значення; єдина судноплавна ріка - Гвадалквівір, і це лише біля міста Севілья.

Основна частка річного стоку, 80 - 85% річок припадає на осінній і весняний періоди. За показником витрати води, перше місце серед іспанських річок займає річка Ебро, також Дуеро, Тахо, і Міньо. Нерівномірний розподіл опадів і стоку зумовлює значні диспропорції у забезпеченні водними ресурсами різних регіонів країни. У північних і північно-західних частинах Іспанії водні ресурси є в надлишку, тоді як у середземноморських , зокрема в басейні Гвадалквівіра, значний дефіцит водних ресурсів. Саме в цьому районі здійснюється найбільше зрошення земель.

Для регулювання стоку і використання його з метою водопостачання і зрошення з давніх часів Римської імперії, панування арабів почалось будівництво гребель і водосховищ. Значна кількість споруд цього часу збе-ріглась до сьогоднішніх часів, наприклад акведуки у провінції Сеговія і Тетрагона, греблі Просерпіна на річці Альбаррегас і водосховище Карнальбо.

Рослинний і тваринний світ Іспанії надзвичайно багатий у видовому складі. На Піренейському півострові, розташованому між Європою і Африкою сформувались види характерні для цих двох континентів.

В країні є значні контрасти між "сухою" і "вологою" Іспанією. Лі-систість країни постійно знижується з північного-заходу і півночі на південний-схід і південь.

Для "вологої" Іспанії найбільш типові широколистяні ліси і домішкою вічнозелених порід, у деревостої тут переважають дуб, бук, каштан, клен, тополя. Найбільш щільними ліси на північноатлантичних схилах Кантабрійських гір і Галісійському масиві. Цей район часто називають "зеленою" Іспанією. Найбільш типова рослинність Галіції - приморська сосна, місцями тут зустрічається береза, релікт льодовикового періоду.

В Піренеях і Кантабрійських горах чітко виражена висотна поясність. У підніжжя гір простягається сухий арагонський степ - рівнина річки

Ебро, де переважають сухі середземноморські вічнозелені чагарники лаванди, шал фея; місцями тут зустрічається напівпустельна рослинність. Вище, до висоти 400 м поширена типова середземноморська деревна рослинність з переважанням оливкового дерева, ще вище - кам'яний дуб і корсиканська сосна, на висотах вище 1300 м поширені широколистяні ліси.