Розділ «КИТАЙ»

Площа - 9572900 км2 Населення - 1314 млн осіб Столиця - Пекін (6,8 млн осіб)

Загальні відомості

Державний устрій та форма правління

Історичні особливості розвитку

Історія Китаю особлива багатством та різноманітністю джерел, які , у поєднанні з археологічними даними дозволяють реконструювати політичне життя та соціальні процеси починаючи з прадавньої цивілізації. Канонізовані древньокитайські тексти релігійно-філософського та історичного змісту, особливо ті з них, в яких закладено навчання Конфуція самостійно впливали на подальший розвиток Китайської цивілізації, світобачення китайського народу.

Для китайської цивілізації з часів Конфуція була характерна висока соціально-політична активність кожної людини, направлена на досягнення щастя та благополуччя саме у земному житті, при цьому доля залежала не від божественного визначення, а від власних зусиль. В цьому коріниться насиченість Китайської історії масовими народними рухами та типова для Китаю висока соціальна мобільність.

Китайська цивілізація одна з найдревніших у світі. Згідно тверджень китайських вчених, її вік може сягати 5 тис. років. Давня наявність систем адміністративного управління, що удосконалювались династіями, які змінювали одна одну, створювали очевидні переваги для Китайської держави, економіка якої базувалась на розвинутому землеробстві порівняно з більш відсталими сусідами-кочівниками. Одна з династій керувала впродовж

500 років (1500-1000 рр. до н.е.), пізніше впродовж 2 тис. років змінювались різні імперії і царства, які розширювали території своєї країни і розвивали китайську культуру. Ще більш укріпило китайську цивілізацію введення конфуціанства в якості державної ідеології ( 1 ст. до н.е.) та єдиної письменної системи (2 ст. до н.е.). Три тисячі років тому в Китаї вміли відливати бронзу, виготовляти шовк.

З політичної точки зору Китай на протязі декількох тисячоліть проходив через періоди політичної єдності та розпаду, які повторювалися циклічно. Територія Китаю регулярно змушена була захищати себе від нападів, хоча більшість загарбників рано чи пізно асимілювались у китайський етнос. Для захисту від кочівників та ворогів була побудована Велика Китайська стіна на декілька тисяч кілометрів.

У різні історичні епохи Китай перебував під владою монголів, маньчжурів, чжурчженів та ін. Правління цих народів не вплинуло на специфіку китайської культури. У середині ХІХ ст. почався економічний та політичний вплив європейських держав та США на Китай. Країна булла поділена на сфери впливу і перетворилася на півколонію. У 1911-1913 рр. відбулась Сіньхайська революція, яку вважають початком нової історії Китаю. В країні був сформований національний уряд з представників крупних землевласників і капіталістів.

У 1932 р. Японія захопила північно-східну частину країни, а в 1937 р. - почала війну з метою завоювання всього Китаю. Після закінчення Другої світової війни і поразки Японії Народно-Визвольна Армія Китаю перемогла війська Чан Кайші та 1 жовтня 1949 р. була проголошена Китайська Народна Республіка (КНР). На той час Китай був слаборозвиненою аграрною країною з дезінтеграцією господарського життя, товарним дефіцитом і колосальною армією безробітних. Промисловість була розвинена слабо, підприємства мали примітивне обладнання. Основні галузі господарства, залізниці, зовнішня торгівля контролювались іноземними монополіями. До влади прийшла Комуністична партія на чолі з Мао Цзедуном, яка, незважаючи на конкретні умови і обставини, форсувала соціалістичні перетворення: кооперувала сільське господарство, ліквідувала приватну промисловість тощо.

Сучасна Китайська держава є результатом багатовікового культурного та політичного взаємопроникнення та взаємодії з численними навколишніми азійськими націями, що супроводжувалося переміщенням багатомільйонних людських мас. Вплив китайського етносу з його гігантським демографічним потенціалом на сусідські народи надзвичайно великий.

У 1978 р. у Китаї розпочалась економічна реформа (поєднання ринкових і планових засад). На цьому шляху було немало труднощів: інфляція, зловживання службовим становищем ряду офіційних осіб, корупція та ін. З 1945 р. країна стала членом ООН.

Уряд Китайської Народної Республіки офіційно визнав незалежність України 27 грудня 1991 р.

Туризм в Китаї має також багатовікову історію. Стародавні китайські трактати, хроніки, історичні оповідання донесли свідоцтва про подорожі і поїздки тих часів. Вже в давнину в Китаї були державні установи - поштові станції, які надавали приміщення для зупинок і відпочинку імператорським гінцям та іншим приїжджим. Пізніше в Китаї з'явилися спеціальні державні "готелі з прийому іноземних гостей", при яких були перекладачі. Важливу роль в обслуговуванні мандрівників відігравали монастирі.

Наприкінці 19 століття, коли зріс інтерес європейців до цієї країни, і вона поступово перетворилася на напівколонію західних держав, розвиток туризму був підпорядкований їх інтересам. Основне місце в цій області зайняв іноземний капітал, що стримувало розвиток національного туристичного бізнесу. Лише у 1923 р. було створено перше китайське туристичне агентство при Шанхайському торговому банку. Обставини, що склалися в Китаї в першій половині 20 століття (японська окупація багаторічна громадянська війна), також не сприяли розвитку туризму. Після перемоги у народній революції, в перші роки існування незалежної КНР, туризму знову не повезло. Інтереси країни вимагали насамперед відновлення зруйнованого війною народного господарства, а це разом з оголошеною Заходом політичною і економічною блокадою ускладнювало розвиток туризму в молодій республіці. У 50-і роки ХХ ст. Китай приймав всього декілька тисяч туристів на рік. В основному це були туристи з колишнього СРСР і соціалістичних країн Східної Європи.

У 1951 р. було створено перше державне підприємство - Бюро подорожей з обслуговування "закордонних китайців" - у Цюаньчжоу провінції Фуцзянь. Потім аналогічні служби створюються в портових містах Фучжоу, Гуанчжоу, Шаньтоу, Шеньчжені. У 1954 р. в Пекіні з'явилося перше міжнародне бюро подорожей Китаю для обслуговування іноземних громадян з філіалами в Шанхаї, Ханчжоу, Гуанчжоу та в інших містах. У 1960 р. спроби збільшити темпи економічного розвитку поставили країну на межу катастрофи. Різко впав життєвий рівень, зросла смертність населення, була введена карткова система розподілу продовольчих та промислових товарів, довкола панував голод. В цей час різко обірвалися зовнішньоекономічні зв'язки з соціалістичними країнами, Китай переорієнтовувався на капіталістичні країни, в основному на США.

"Культурна революція" (1966 - 1975 рр.) супроводжувалася хаосом у промисловості, сільському господарстві, транспорті. У цей період закривалися музеї, театри, вузи. У 1966 р. Китай припинив прийом і розміщення іноземних туристів, і лише окремі надзвичайно рідкісні спеціалізовані групи іноземців могли відвідувати країну.

Поворотним моментом в розвитку туризму стали економічні перетворення, що відбулися в країні наприкінці 1970-х рр. Складова частина реформ - відкриття Китаю для зовнішнього світу. У 1979 р. тільки головне бюро подорожей в Пекіні прийняло 169 тис. туристів. Це перевершувало загальне число іноземних туристів за попередні 25 років. Всього ж китайські бюро подорожей прийняли в тому ж році понад 800 тис.осіб. Таким чином, лише з початком економічних перетворень почався швидкий розвиток туризму. Ухвалення законів про ліс і про охорону пам'ятників культури створило законодавчу базу для освоєння туристичних ресурсів. Культурно-історичними центрами було оголошено 99 міст і селищ, що мають стародавню історію, володіють цінними історичними пам'ятниками і зберегли традиційну зовнішність. Понад 100 місцевостей і районів з мальовничими природними ландшафтами і найбільшою концентрацією історичних пам'ятників зараховані до державних природно-визначних районів.