Розділ «ІСПАНІЯ»

Перші неолітичні поселення землеробів та скотарів виникли на Середземноморському узбережжі. Епоха енеоліту на південному сході Іспанії характеризується розвитком мідяного виробництва. У бронзовому періоді Іспанія вступила до аграрної культури, носії якої влаштовували свої поселення на верхів'ях пагорбів та зміцнювали їх стінами. До культурних памяток цього періоду належать збудовані з кам'яних плит гробниці з критими коридорами. Вони на сьогоднішній час є об'єктами наукового та археологічного туризму.

Згідно з античною традицією, найдавнішою державою Іспанії була Тартесс (що існувала на початку І ст. до н. е.). З 7 ст. до н. е. розпочалася систематична колонізація східного та північного узбережжя Іспанії фінікійцями та греками. У залізному періоді склалася культура іберів, яка розповсюджувалася на узбережжі Середземного моря. Від мистецтва іберів збереглися залишки складених насухо циклопічних камяних стін Таррагони (VI ст. до н.е.), а також відомі грецьким та фінікійським впливом скульптури та розписні керамічні вази. Всі знахідки цього періоду добре представлені в багатьох археологічних музеях по всій Іспанії і використовуються як екскурсійні об'єкти показу в пізнавальному туризмі.

В ІІІ ст. до н. е. на території Іспанії розселилися кельти, що прийшли на півострів через Піренеї. В результаті змішання кельтів та іберів з'явилось нове племінне утворення кельтібери. До кінця 3 ст. до н.е. більша частина Іспанії опинилася під владою Карфагену. До початку 2 ст. до н. е. карфагеняни були витіснені римлянами. У 197 р. до н. е. Рим проголосив Іспанію своїм володінням та розділив її на дві провінції: Іспанію Ближню та Іспанію Дальню. У період римського панування було поширено рабство. До архітектурних пам'яток цього періоду відносяться римські театри, акведуки, храми, мости, що розташовані майже по всій території країни та є туристично привабливими. В основному вони використовуються з метою пізнавального та археологічного туризму.

В 409 р. на територію Іспанії вторглися вандали, алани та свеви. В північно-західній Іспанії було утворено королівство Свевів, хоч вже у 429 р. вони були витіснені римлянами до Африки.

У другій половині V ст. вестготський король Ейріх розірвав союз з Римом та захопив майже усю територію Іспанії. У 6 ст. столицею королівства стало місто Толедо. В цей період активно формувалися феодальні відносини, виникали великі іспано-римські магнати. Наприкінці VI ст. Іспанія перейшла від аріанства до католицизму, який вона проголосила офіційною релігією. У країні постійно відбувалися міжусобні війни. Найперші пам'ятки мистецтва феодального періоду належать художній культурі панування вестготів. Це важкі за формами церкви з рясним різьбленим декором в інтер'єрі. Яскравими представниками цього стилю є Сан-Хуан в Баньосі, 661 р.; Санта-Педро де ла Наве в провінції Самора, біля 700 р.; ці памятки вважаються національним надбанням Іспанії та включені до програми усіх пізнавальних екскурсій цією частиною країни. До пам'яток мистецтва цього періоду також відносять прикраси поліхромного стилю з яскравою емаллю та кольоровим камінням, що знаходяться в ювелірному музеї Сарагоси і є об'єктом професійного (ювелірного та мистецького) туризму.

В 711 - 718 рр. майже вся територія Піренейського півострова була завойована арабами-берберами, що згодом дістали назву маври. На завойованих іспанських територіях араби утворили емірат, який входив до складу халіфату Омейядів. В 756 р. Омейяди заснували незалежний Кордовський емірат, а у 929 р. Кордовський халіфат. Найбільшої потужності арабська держава дістала за Абдаррахмана ІІІ. Розвиток феодалізму привів у Х ст. до послаблення центральної влади. В 1031 р. Кордовський халіфат розпався на безліч малих еміратів. На розвиток архітектури та мистецтва в цей час значний вплив зробили відомі витвори мавританського мистецтва. Серед них палац Альгамбра (Кордова), який є унікальним за своєю архітектурною будовою та стилем і використовується для екскурсійного туризму.

Ще з VIII ст. на півночі півострова виникли центри супротив арабському завоюванню. В 718 р., після поразки, що була нанесена маврами, силами місцевого ополчення у Ковадонгі утворилося королівство Астурія. Так був закладений початок Реконкісти (відвоювання народами Піренейського півострова територій, захоплених маврами). Іншим центром опору була Наварра, що в боротьбі з маврами та франками у середині IX ст. досягла незалежності. Третім опорним пунктом реконкісти стала територія між Піренеями та річкою Ебро, яка була завойована франками в 785 -811; тут була утворена Іспанська марка. До кінця IX ст. графства, із яких складалася Іспанська марка, стали фактично незалежними феодальними країнами. Головну роль серед них відігравало Барселонське графство. З просуванням Реконкісти на південь різноманітні за своїми витоками місцеві художні традиції вступати у взаємозв'язок з мистецькими традиціями Франції та Іспанії.

Особливий відбиток на мистецтво Іспанії наклали аскетизм та фанатичне благочестя, що затверджувались під час боротьби католицької церкви.

З 924 р. розширене королівство Астурія почало називатися королівством Леон (від імені нової столиці міста Леон). В 1035 р. Кастилія (в X ст. графство в складі Леона, фактично незалежне, на поч. ХІ ст. завойоване королівством Наварра) оформилося як самостійне королівство. В цьому ж році незалежним королівством стає Арагон.

Інтереси розвитку Реконкісти створювали тенденцію до об єднання утворених на півночі та сході півострова самостійних іспанських держав, прискорювали процес їх централізації. В 1037 (остаточно в 1230 р.) вони об'єдналися в єдине королівство Леон і Кастилія. На північному сході політична гегемонія перейшла у ІІ ст. до Арагону.

Головний етап Реконкісти розпочався після розпаду в 1031р. Кордов-ського халіфату. В 1085 р. кастильці взяли Толедо, який став столицею Леоно-Кастильського королівства. Дрібні арабські держави перед загрозою Реконкісти покликали на допомогу Альморавидів з Північної Африки. Вони отримали перемогу при Салаці 1086 р. та підкорили собі мусульманську частину Іспанії, призупинивши хід Реконкісти. Однак, у 1108 р. Арагон відвоював у маврів Сарагосу. В 1212 р. при Лас-Навас де-Толоса об'єднані сили Кастилії, Арагону та Наварри здобули визначну перемогу над військами альмохадів. До середини ХІІІ ст. у маврів лишилася лише невелика територія на півдні - Гранадський емірат. На заході реконкісту проводила Португалія. На цьому етапі для архітектури характерний яскравий вигадливий мавританський стиль поєднаний з італо-французькими напрямками. Таке розмаїття архітектурних стилів створило різнопланові забудови середньовічних іспанських міст. Загальними для цих міст були невпорядкованість щільної забудови, кільця міських мурів з воротами, від яких вузькі звивисті вулиці вели до площі з ратушею та храмом. До сьогоднішнього часу збереглися міста-замки Андалусії, які є обєктами тематичного та екскурсійного туризму. Також прикладом таких архітектурних стилів можуть слугувати міста Прованса, Бургундії та Каталонії, країна Басків і досі залишається осередком середньовічної архітектури.

Кастилія володіє відомими замками, що використовувалися в якості оборонних споруд, а згодом (XV ст.) були перебудовані в парадні резиденції.

В будівництві храмів з VIII-IX ст. продовжували розвиватися вест-готські традиції (невеликі камяні церкви), особливо на півночі. Представниками цього стилю є відомі туристичні місця біля Овьєдо: Сан-Хуан де лос Прадос (830 р.) та Сан-Мігель де Ліньо (848 р.). Але вже в Х - ХІІ ст. мосараби використовують вархітектуру, елементи цегляної будови. Церква цього стилю Сантьяго де Пеньябла біля Леону (1920 р.) є відомим об'єктом туризму. У відвойованій Каталонії, що тяжіла до Іспанії та південної франції до початку ХІ століття будувалися 3-нефні церкви-фортеці: Санта-Ма-рія в Ріполі 1020 - 1032 рр., що були близькі до романського стилю. Перші романські церкви ХІІ ст. є дуже відомими святинями Іспанії: Сан-Вінсенте в Авілі, а також Сантьяго-де-Компостелла (1080-1211), що є місцем паломницького туризму багатьох католиків Європи. Окрім того, Сантьяго-де-Компостелла одна з найперших церков, збудована у готичному стилі.

Реконкіста із самого початку набула характеру колонізаційного руху, в якому основною рушійною силою були селяни Кастилії та Леону. Під час колонізації більшість кріпаків домагалися звільнення від персональної залежності. До ХV-ХVI ст. відноситься створення особливо великих латифундій Андалусії (що зберігаються і до нашого часу). Під час Реконкісти виник прошарок дрібного лицарства.

В 1479 р. завдяки шлюбу Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастильської була встановлена династична унія Кастилії та Арагона, що поклала початок фактичного об'єднання Іспанії в єдину державу. Ізабелла та Фердинанд, спираючись на створений в 1476 р. союз кастильських міст, вжили ряду заходів, спрямованих на обмеження влади великих феодалів. Були зруйновані мури багатьох феодальних замків, феодали позбулися права карбування монет та ведення власних війн, була створена система централізованого управління.

В 1480 р. була заснована інквізиція, яка розпочала жорстоке переслідування єретиків. В 1492 р. завершилася взяттям Гранади Реконкіста. Арабсько-берберське населення, що залишалося в Іспанії, насильницьким шляхом приверталося до християнства. В 1492 р. з Іспанії було вигнано євреїв, а у 1502 р. маврів, що не прийняли християнства.

В архітектурі Іспанії в цей період відбувався розвиток готики. В Каталонії в цей період було збудовано кращий зразок громадянської споруди епохи готики біржа (лонха) в Пальмі (1426-1451 рр.), що слугувала зразком для бірж Валенсії та Сарагоси. Всі ці будівлі зараз є екскурсійними об'єктами. На півдні Іспанії будувалися церкви з баштами-дзвіницями у вигляді мінаретів (Сан-Сальвадор в Теруелі, XIV ст.; Санта-Марія в Калатакоді, кін. XV ст.), які нагадували мечеті та синагоги. Згодом всі вони були перебудовані в християнські храми. Сьогодні вони є чудовим зразком поєднання культур та релігій та масово відвідуються туристами: Собор Ла Сео в Сарагосі, 11191550 рр.; церква Санта-Марія ла Бланка в Толедо, ХІІ-ХІІІ ст.

Особливу увагу туристів привертають пізньоготичні собори Севільї, що мають подібність до монастиря Педрабльєс у Барселоні. Стіни цього монастиря розписані художником Феррером Бассою засновником каталонської школи живопису.

У XVII ст. у архітектурі затверджується стиль десорнаментадо, що також називався ерререско за ім'ям Еррери, який будував резиденцію Філліппа ІІ Ескоріал (1563-1584 рр.), у якому геометризм композиції межує з бідністю форм, який все ж справляє величне враження на туристів і сьогодні.

Архітектурними пам'ятками іспанського барокко XVIІ ст. є колегія Сан-Томасо в Мадриді архітектора Х. Хіменеса Донсо; храм Ла Пасьон в Вальядоліді. У XVIІІ ст. іспанське бароко набуло загальновизнаної популярності: було створено чудовий архітектурний ансамбль Пласа Майор в Саламанці, який включений до усіх туристичних екскурсійних маршрутів. До памяток цієї ж епохи можна віднести інтер'єр картазіанського монастиря Ла Картуха в Гранаді.