Розділ «6. РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ»

6.1. Поняття розселення. Види поселень

Розселення населення - це результат процесів розподілу і перерозподілу населення по території країни у формі мережі і системи населених пунктів. При цьому розселення оцінюється:

- як елемент інтегральної територіальної структури господарства (суспільства загалом) країни;

- як один з провідних факторів формування соціально-економічного простору країни.

Як частина цілого, наприклад територіально-господарської структури країни, розвиток розселення підпорядковується загальносистемним закономірностям.

Розглядаючи розселення як фактор формування соціально-економічного простору країни, необхідно підкреслити його відносну автономність, тобто його особливості, які сформувалися історично і можуть суттєво впливати, за принципом зворотного зв'язку, на особливості розвитку інтегральної територіальної структури господарства і суспільства, а також інших складових. Розселення трактують двояко: як процес і як його стан у певний час.

У країнознавстві сформувалися два підходи до дослідження розселення: 1) морфологічний; 2) функціональний. Відповідно до цих підходів, утвердилися поняття "мережа населених пунктів" і "система розселення", які якісно характеризують різні сторони процесу і стану розселення.

Мережа поселень - сукупність усіх населених пунктів, розташованих на будь-якій території (в тому числі країни), яка характеризується людністю, густотою, взаєморозміщенням і конфігурацією ареалів.

Система розселення - територіально цілісна і функціонально взаємопов'язана сукупність поселень - формується з розвитком виробництва і системи обслуговування в межах мереж поселень. Інтенсивність зв'язків є основним критерієм визначення її меж і розвиненості.

У ході історичного розвитку територіальної організації суспільства мережа поселень може досягти такого рівня зрілості, за якого в її межах утворюються стійкі зв'язки, поселення починають функціонувати як ціле. Це слугує передумовою переходу від мережі до системи розселення, що є якісним стрибком у територіальній організації суспільства.

Мережа і система розселення різняться динамікою розвитку. Мережа дуже інертна. І. Маєргойз назвав її найконсервативнішим елементом територіальної структури країни. Система розселення включає в собі як мережу, так і зв'язки і відношення між населеними пунктами. Вона є досить динамічною.

Процес розселення населення відбувається в інтенсивних та екстенсивних геопросторових формах. Екстенсивна форма - це освоєння людьми незаселених територій і розбудова на них нової поселенської мережі. Інтенсивна форма - це процес зміни людності і функцій у напрямі збільшення їх людності і функціонального ускладнення у вже існуючій мережі поселень.

Первинними формами геопросторової організації розселення є поселення. Поселення - це компактна територія, на якій розташована група будівель з інфраструктурою для забезпечення постійної життєдіяльності людей.

Враховуючи величину поселень (тобто людність) і їхні функції, усі поселення поділяють на дві групи: міські і сільські. Міські поселення є центрами зосередження населення, безпосередньо не пов'язаного із сільським господарством. Це міста і селища міського типу. Міста і їх системи є найбільш концентрованою формою зосередження населення і господарства на визначеній території. Приблизно 1,5 % площі освоєної і заселеної суші займають урбанізовані ареали. Але на цьому порівняно обмеженому просторі зосереджено більше половини людства і виробляється чотири п'ятих товарів і послуг.

Містами називаються великі за людністю поселення, населення яких зайняте переважно не аграрними видами діяльності. Міста головна форма урбанізованого розселення, вони є центрами територіальної структури розселення. Єдиного критерію для виділення міського поселення не прийнято. Критерії людності коливаються від кількох сотень до кількох десятків тисяч осіб. Спеціалісти ООН пропонують вважати містами усі поселення світу, людність яких перевищує 20 тис. осіб.

Міста - це найбільш активний і творчий елемент розселення. Міста на Землі існують понад шість тисяч років. І протягом усього цього часу відбувається їх чисельність і значення зростають. Міста - це рушії прогресу, центри розробки і впровадження нових технічних засобів і технологій, нових ідей, інформаційних потоків і культурного обміну.

У межах кожної країни міста певним чином скоординовані, кожне місто має свої функції і зону впливу. До міст вищого рівня ієрархії належать столиці держав, за ними йдуть столиці земель, республік, штатів, графств і т.д.; далі адміністративні центри областей, країв, провінцій; адміністративні центри районів, повітів, волостей. Села також виконують деякі адміністративні функції як центри управління прилеглими сільськими територіями.

За економічними і культурними функціями серед міст виокремлюють: багатофункціональні міста, що поєднують політико-адміністративні, культурні та економічні функції (такі міста, здебільшого, є центрами національних чи регіональних систем розселення); промислові центри; торгово-фінансові (чи галузі сфери послуг); транспортні центри (наприклад, міста-порти), науково-освітні центри; міста-курорти, або рекреаційні центри тощо. Міських поселень, що виконують якусь одну економічну функцію, дуже мало, більшість з них виконують кілька функцій одночасно. Причому чим більша чисельність населення міста, тим більше в нього економічних і культурних функцій.

За величиною (людністю) виділяють такі категорії міст: міста-мільйонери (понад 1 млн осіб); найбільші міста (500 тис. - 1 млн осіб.); великі (100 - 500 тис. осіб.); середні (50 - 100 тис. осіб.); малі (менше 50 тис. осіб.