Розділ «2. ГЛОБАЛЬНІ ПРОСТОРОВІ СТРУКТУРИ І КРАЇНОЗНАВСТВО»

2.1. Тенденції глобального розвитку

Докорінних змін зазнає і світовий економічний розвиток. Роздробленість світу, його поділеність на країни поборюється шляхом налагодження зв'язків між людьми через транснаціональні комунікаційні мережі. Завдяки розвитку та взаємодії безлічі мереж, які постійно ущільнюються, глобальна (наддержавна) сфера розвивається дуже швидко. Комунікаційні мережі забезпечують різні види людської діяльності й інтересів та обслуговують не тільки гігантські корпорації, а й дрібних підприємців у сфері матеріального виробництва, послуг, фінансів. Обмінюючись знаннями і досвідом у реальному режимі часу, люди об'єднуються в співтовариства за спільністю політичних, моральних, расових, мовних, релігійних інтересів. Прикладами таких об'єднань є міжнародні групи "зелених", неурядові, жіночі, правозахисні та інші організації.

Людство завжди прагнуло максимально передбачити майбутнє, в тому числі шляхи розвитку країн. Для цього створюються нові теорії. Існують дві головні геополітичні теорії радикальних змін: оптимістично-раціоналістична і конфронтаційна.

Згідно з першою теорією, після холодної війни не залишається ідеологічних причин для того, щоб знову розпочати війну. Держави будуть зближуватися й уподібнюватися одна одній, спостерігатиметься тенденція до стирання кордонів. На противагу їй, конфронтаційна теорія вважає, що держави через суперечливість їхнього розвитку будуть розділятися.

Під впливом нових процесів у світовому розвитку формуються уявлення про нову географію. Змінюється методологія дослідження країн світу. Глобальний географічний аналіз поєднується з зростанням інтересу до дослідження унікальних ознак країн та їхніх районів.

З'являються цивілізаційні та світогосподарські інтерпретації сучасності, які впливають на країнознавчі дослідження. Значну роль у вивченні країн відіграють модернізаційні теорії, які дають уявлення про трансформації в країнах, особливо з традиційними структурами, що стають сучасними.

Цивілізаційні, світогосподарські та інші підходи, які характеризують траєкторію сучасного світового розвитку, сприяють розширенню меж країнознавства як географічної науки, порушують нові проблеми, пов'язані зі зміною світогляду країнознавців.

2.2. Цивілізаційний підхід

2.3. Теоретичні проблеми цивілізаційного підходу

Спираючись на цивілізаційний підхід до історичного процесу формування великих культурних регіонів світу, можна виокремити такі основні теоретичні проблеми, як джерела зародження і життя цивілізацій, проблеми розвитку і зникнення цивілізацій.

Багато дослідників, у тому числі А. Тойнбі, вважають, що розвиток кожної регіональної цивілізації відбувається за біологічними ритмами, які визначають основні його фази: народження, зростання, злам, занепад і розпад. Якщо для стадії зростання характерний органічний тип еволюції у всіх сферах життя - соціальній, політичній, релігійній, етичній, художній, науковій, то для стадії занепаду властивий механічний тип еволюції, фактично руйнація органічного життя культури.

Динаміка цивілізації - від зародження до розпаду, відповідно до теорії А. Тойнбі, визначається законом "Виклик Відгук", згідно з яким прогрес чи регрес цивілізації пов'язаний з адекватністю Відгуку регіонального соціуму на Виклик історичної ситуації. Народження цивілізації відбувається спонтанно за двох необхідних умов:

- стимулятивна роль навколишнього середовища - Виклик;

- наявність у соціумі творчої меншості, здатної створити необхідний Відгук на Виклик.

На стадії зародження цивілізації механізм закону "Виклик - Відгук", можна було б сформулювати так: навколишнє середовище в широкому його значенні кидає Виклик соціуму, а той через свою творчу меншість відповідає на Виклик і знаходить вирішення проблеми. Виклики можуть бути зумовлені як властивостями природного середовища, так і особливостями суспільно-історичного характеру.

А.Тойнбі виокремив п'ять основних типів Викликів:

- виклик суворих країн;

- виклик нових земель;

- виклик історичних ударів;