Розділ «2. Сутність систем землеробства та їх історичний розвиток»

За зерно-парової системи землеробства переважають зернові продовольчі (озимі та яра пшениця) і фуражні (ячмінь, овес та ін.) культури. Значні площі, від 5 до 25%, відведені під чисті пари. Ця система забезпечує високий вихід зерна зі га сівозмінної площі. Родючість ґрунту підтримується і поліпшується внесенням органічних та мінеральних добрив, застосуванням ґрунтозахисних заходів, вологонагромадженням і очищенням ґрунту від бур'янів у пару, відповідної системи механічного обробітку ґрунту.

За умов зерно-просапної системи землеробства зернові і просапні культури займають основну частину ріллі. Цей вид систем землеробства більш інтенсивний ніж зерно-парова і сприяє найбільшому виходу рослинницької продукції з і га сівозмінної площі, що супроводжується високим виносом елементів живлення із ґрунту. Родючість ґрунту підтримується застосуванням високих норм органічних і мінеральних добрив, а також раціональним ґрунтозахисним обробітком ґрунту. Відсутність в сівозмінах чистого пару за цієї системи викликає потребу застосування гербіцидів.

Запровадження зерно-паро-просапної системи землеробства передбачає використання більшої частини ріллі під зернові і просапні культури та чистий пар. За ступенем інтенсивності ця система поступається зерно-просапній, але перевищує зерно-парову систему. Вона забезпечує високий вихід зерна, кормів ті іншої рослинницької продукції з і га сівозмінної площі. Винос поживних речовин із ґрунту високий. Родючість ґрунту забезпечується застосуванням високих норм органічних і мінеральних добрив та ґрунтозахисних заходів. Наявність в сівозміні чистих парів зменшує обсяг застосування гербіцидів.

Зерно-трав'яна система землеробства передбачає наявність біля 50% під посівами зернових та фуражних культур в поєднанні з посівами багаторічних трав. Чисті пари відсутні. Ця система землеробства забезпечує середній вихід зерна з і га сівозмінної площі і високий вихід соковитих та грубих трав'яних кормів. У посушливих районах ця система може призвести до значного зниження продуктивності ріллі. Система має високу ґрунтозахисну ефективність за рахунок великої питомої ваги багаторічних трав і зернових суцільного способу сівби. Відтворення родючості ґрунту забезпечується вирощуванням багаторічних трав, застосуванням органічних та мінеральних добрив.

За плодозмінної системи землеробства зернові культури займають не більше половини площі ріллі, а на решті площі розміщають просапні та бобові культури. Ця система забезпечує високий вихід рослинницької продукції з гектара сівозмінної площі, що супроводжується значним виносом поживних речовин з ґрунту. Система передбачає внесення високих норм органічних і мінеральних добрив та застосування пестицидів. Родючість ґрунту підтримується та підвищується за рахунок плодозміни — чергування зернових, бобових і просапних культур, застосування добрив і ґрунтозахисних заходів.

Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства розроблена в XX ст. українськими вченими. Вона, окрім технологічних складових являє собою диференційоване використання ріллі залежно від ґрунтово-ландшафтних умов, контуру організації території, яка охоплює три технологічні групи інтенсивного використання ріллі залежно від рівня схилу. До першої з них відносяться рілля, розташована на рівнинах і схилах до 3°, яка повинна бути інтенсивно використана в просапних і зерно-просапних плодозмінних сівозмінах, до другої групи — розташовані на схилах 3-7° зерно-трав'яні сівозміни, до третьої — рілля на схилах більше 7° — тут слід вирощувати бобово-злакові травосуміші, які через 3-5 років перезалужують. До того ж на таких ґрунтах сільськогосподарського використання створюють польову гідрографічну мережу і застосовують ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур. Тому ґрунтозахисну контурно-меліоративну систему доцільно використовувати в зональних системах сівозмін польових, кормових і ґрунтозахисних.

Аспекти (прийнятні і не прийнятні) сучасних поглядів на No-till технологій в Україні і світі

Обробіток ґрунту, ще в недалекому минулому ототожнював землеробство, а сьогодні є його основою. Формування і розвиток систем обробітку ґрунту від початку зародження до наших днів, здійснювався від прямої сівби, без обробітку ґрунту, з допомогою дерев'яного кілочка, яким робили отвір в ґрунті, туди поміщали насіння, прикривали травою, не перевертаючи ґрунту, до прямої сівби в наші дні, що здійснюється високопродуктивною потужною технікою і сільськогосподарськими знаряддями. Технічний прогрес сприяв розширенню площ орних земель, помітному збільшенню використання потенційної родючості ґрунту, удосконаленню захисту посівів від бур'янів, шкідників і хвороб.

В сучасних умовах розораність сільськогосподарських угідь в країні сягнула майже 82%, в деяких областях, а саме в Вінницькій, Кіровоградський, Тернопільській, понад 90%. Ступінь освоєння всього земельного фонду в Україні складає близько 60%, порівняно з 12% у США, що призвело до розвитку великомасштабних процесів ерозії. Щорічні втрати ґрунту в Україні становлять до 600 млн. т та зокрема гумусу понад 20 млн. т, втрачається третина поживних речовин та біля 20 млн. м3 води. Площа деградованих ґрунтів щорічно зростає на 80 тис. га.

Для зміни ситуації необхідні радикальні, не ординальні заходи, в яких головним має бути комплексний підхід до сільськогосподарського виробництва, системним з позиції науково-технічного прогресу, з врахуванням усіх складових сьогоднішніх умов в аграрному секторі економіки.

Перш за все, необхідно переглянути співвідношення між оброблюваними і необроблюваними землями, зменшивши землі в обробітку на 8-10 млн. га перевівши їх в природні кормові угіддя і під заліснення. Такий захід різко зменшить руйнівну силу ерозії і прискорить перехід до ґрунтозахисної системи обробітку.

Для нашої держави ґрунтозахисна система обробітку не є новою і пріоритет належить саме нашим вченим. Перейнявши багато ідей та практичних знань від китайців, І.Е.Овсінський один із перших у світі довів непотрібність постійного використання глибокої оранки, теоретично обґрунтував та втілив в життя поверхневий обробіток ґрунту. Результати своїх досліджень опублікував у монографії "Нова система землеробства" (Київ, 1899 p.). Лише через півстоліття американський вчений фермер Е.Фолькнер в праці "Безуміє пахаря" (1942 p.) прийшов теж до цього, що мала помітний вплив на розвиток землеробства в світі.

Над цією проблемою працювали відомі вчені М.А. Тулайков, О.І. Бараев, Ф.Т. Моргун, М.К Шикула, котрі творче розвинули безвідвальну систему обробітку ґрунту, розпочату I.E. Овсінським, вершиною якої стало біологічне землеробство.

Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства розроблена вченими України за своїми техніко-економічними параметрами і ефективністю переважає зарубіжні аналоги.

Нині із сучасних систем обробітку ґрунту застосовуються класичний плужний обробіток ґрунту, плоскорізний, чизельний, поверхневий і спосіб без обробітку — пряма сівба (No-till система). Практично в чистому вигляді вже не існує практично жодної системи обробітку ґрунту, а переважає диференційований обробіток (чергування оранки або чизелювання і поверхневого мінімального). Жоден із способів обробітку ґрунту не може бути шаблоном на всій території України оскільки вона має три основних ґрунтово-кліматичні зони помітно різними за своїми умовами. До того ж відсутня стабільність землекористування.

За всіх недоліках багатоопераційної системи обробітку ґрунту з використанням плуга ним ще довго будуть користуватися, оскільки більше 0,5 млрд га землі в світі обробляється за допомогою цього знаряддя. На Україні плуг буде використовуватись на площі 10-15 млн. га в диференційованій системі обробітку, в комбінованих агрегатах на ерозійно безпечних площах та в малоземельних господарствах.

Мінімальний (поверхневий) безплужний обробіток ґрунту за даними Інституту землеробства УААН буде здійснюватись на площі біля 15 млн. га із застосуванням в основному культиваторів, дискових знарядь, комбінованих агрегатів, які б за один прохід готували ґрунт до сівби сільськогосподарських культур. Таким чином намагаються здійснити поступовий перехід від безплужного мілкого до нульового обробітку. Вчені та дослідники в цьому світі шукають шляхи ефективного поєднання високої врожайності культурних рослин з ґрунтозахисними технологіями. Однією із розробок у цій сфері є так звані no-till технології, які порівняно недавно знайшли своє застосування у сільському господарстві.

Батьком No-till системи визнано фермера Гаррі Янга. У 1962 р. він першим у світі застосував англійську сівалку прямої сівби в себе на фермі. Затрати на плужний обробіток ґрунту цілком замінялися гербіцидами. Поширення No-till системи нині досягло найвищий темпів — 1 млн. га щорічно. За 45 років площа використання цієї системи становить близько 100 млн. га. У 1989 p. No-till система використовувалася на 6-7% земель. Нині в Південній Америці її застосовують на 48% площ, США і Канаді — 37%, Австралії — 13% і майже 4% — в решті країн світу. В усьому світі рілля становить 1,4 млрд га, No-till система використовується на 7,1% площі.

Спосіб сівби без обробітку — пряма сівба (No-till система) в Україні був оцінений ще в 1978 р. в Миронівському інституті пшениці ім. В.М. Ремесла. В наступному він пройшов випробування в УНДІМЕСХ. В 1985 р. продемонстровано сівалку прямої сівби на науково-практичному семінарі по висіву озимих культур. Проте поширення технологія не мала, оскільки не виникла в її застосуванні життєва необхідність.

No-till система в ідеальному виді використовується в "Агро-Союзі" Дніпропетровської області. Проте вченими нашої держави були проаналізовані позитивні і негативні сторони обробітку по цій системи, більшість з яких була негативною.