Розділ «9.5. Лісопромисловий комплекс»

Деревообробна промисловість здійснює механічну і хіміхо-механічну обробку і переробку деревини та використовує, як сировину для свого виробництва різні лісоматеріали, забезпечує близько 70% випуску від всієї продукції ЛПК. У складі деревообробної промисловості виділяють три групи виробництв:

– первинна обробка деревини, а саме лісопильна промисловість, шпалопильне виробництво;

– вторинна обробка деревини: фанерне виробництво, меблева промисловість, виробництво паркету, деревостружкових плит (ДСП), сірників, стандартних будинків і деталей та ін.;

– хіміко-механічна переробка деревини: виробництво деревоволокнистих плит (ДВП), деревних пластиків.

Лісопильна промисловість наближена до районів лісозаготівлі, тому переважає в Карпатському та Поліському регіонах. Найбільшими лісопильними центрами є Чернівці, Брошнів, Вигода, Берегомет, Рожнятів, Надвірна (Прикарпаття), Стрий, Сколе, Золочів, Турка (Львівщина) Ковель, Хіверці, Камінь- Каширський, Овруч, Сарни, Костопіль (Полісся), Свалява, Рахів, Тересва, Жорнава, Довге, Буштино, Великий Бичків (Закарпаття). У безлісих районах центрами лісопиляння є Запоріжжя, Черкаси.

Виробництво фанери налагоджено в Києві, Львові, Чернівцях, Костополі, Оржеві, Красноїльську, Дзвинячі.

Серед деревообробних галузей лісопромислового комплексу України найпотужнішою є меблева. Центрами виготовлення меблів є Львів, Київ, Дніпропетровськ, Мукачеве, Одеса, Ужгород, Харків, Донецьк, Коростишів, Свалява, Черкаси, Бровари, Івано-Франківськ, Житомир, Дрогобич та багато інших міст. Особливо висока концентрація виробництва меблів у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях. В Україні створені та успішно функціонують спільні підприємства у меблевій галузі. Вони мають кращі можливості виходу на зовнішні ринки. Споживачами українських меблів є понад 60 країн світу. Незважаючи на широку географію експорту меблів і деревини, 78% його сконцентровано в дев'яти країнах. Найбільше українських меблів продається до Росії, Польщі, Франції, Казахстану, Німеччини, Молдови, та ін. Проте, значна частина комплектуючих для меблевої продукції є іноземного походження: металева фурнітура, лаки, фарби, продукція текстильного виробництва та ін.

Особливе місце серед галузей деревообробної промисловості належить виробництву деревостружкових і деревоволокнистих плит, що дає змогу ефективно використовувати відходи лісопиляння та інших деревообробних виробництв, отримуючи продукцію, яка користується підвищеним попитом і є основним матеріалом для розетку меблевої промисловості. Тому підприємства зосереджено на заході та в центрі країни. Найбільші центри виробництва ДСП – Костопіль (Рівненська область), Калинівка (Вінницька область), Свалява та Тересва (Закарпатська область), Брошнів (Івано-Франківська область), Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса. Дана галузь дещо відстає від потреб меблевої промисловості. Поряд з ДСП в Україні виготовляють і дерсвноволокнисгі плити (ДВП) в Харкові, Львові, Києві, Рівному, Житомирі, Вишневому та ін. ДСП і ДВП використовують некондиційну деревину: відходи лісової і деревообробної промисловості. Проте через високий вміст хімічних речовин ДСП та ДВП, сьогодні поступаються більш • екологічній продукції – МДФ (від англ. MDF: Medium density fiberboard), що в перекладі означає деревостругана плита середньої щільності. МДФ – екологічно чистий матеріал виготовляється з деревної стружки дуже дрібного помолу з додаванням парафіну та натуральної смоли. В Україні виробниками МДФ є Київ, Львів, Харків, Макіївка. Також в Україні виробляється орієнтованостружкова плита (ОСП, часто ОСБ – від англ. Oriented Strand Board) – багатошаровий (3-4 шари) листовий композиційний матеріал, що складається з деревинної стружки, склеєної різними смолами з додаванням синтетичного воску і борної кислоти (Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Черкаси та ін.).

Виробництво будівельних матеріалів з дерева (вікон, дверей, паркету, плінтусу, дерев'яного ламінату) розвивається паралельно з галузями будівельної індустрії та капітального будівництва. Найбільші підприємства розміщено в: Києві, Біличах, Івано-Франківську, Харкові, Надвірній, Костополі Запоріжжі, Одесі, на Вінниччині – в Калиніці та Шпикові; Коростені, Чернівцях, Ківерцях, Кременчуку, Кам'янці Бузькій.

Виробництво сірників налагоджено в м. Березне, Рівненської обл., там функціонує "Українська сірникова фабрика". Проектна потужність фабрики – 630 мільйонів коробок сірників у рік. Продукція підприємства постачається в усі регіони України та за її межі.

Целюлозно-паперова промисловість України спеціалізується на виробництві різних видів паперу з рослинної сировини (зошитного, газетного, пакувального і обгорткового усіх видів, для обкладинок, для шпалер тощо), картону та виробів з нього, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. В галузі використовують, як сировину, деревину хвойних порід та відходи лісопиляння та деревообробки, а також відходи сільськогосподарського виробництва – солому, костриці конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, а також макулатуру. Проте, галузь є недостатньо розвиненою.

В своєму розміщенні підприємства целюлозно-паперової промисловості орієнтуються на сировинний, водний, енергетичний фактори та кваліфіковані трудові ресурси. Сьогодні в Україні діє більше 40 підприємств з виробництва паперу та картону, потужності яких здатні виробляти більше 1,1 млн. тонн продукції на рік. Найважливіші центри – Жидачів (картонно-паперовий комбінат), Рахів (картонна фабрика), Цюрупинськ (Херсонський целюлозно- паперовий комбінат), Ізмаїл (целюлозно-паперовий комбінат), Обухів (Київський картонно-паперовий комбінат), Корюківка (фабрика технічного паперу), Малин (фабрика спеціального паперу), Понінка (картонно-паперовий комбінат), Дніпропетровськ, Рубіжне (паперові фабрики). Зошити виробляють у Києві, Тернополі, Літині (Вінницька обл.), Харкові, Дніпропетровську.

Одним з головних підприємств України з целюлозно-паперової промисловості є ПАТ "Корюківська фабрика технічних паперів". Вона реалізовує свою продукцію (високоякісні шпалери) не тільки в Україні, а й за кордоном. Налагоджено виробництво сучасних видів шпалер у Дніпропетровську. Виробництво цінних паперів здійснює "Малинська паперова фабрика" (Житомирська обл.). Лідером з виробництва упаковки з використанням паперу, харчового поліетилену і алюмінієвої фольги, для асептичної упаковки, є компанія Tetra Рак Україна (Київ).

Лісохімічна промисловість – галузь, що займається хімічною переробкою деревини та відходів лісового господарства. Лісохімічні підприємства здійснюють суху перегонку деревини, виробляють каніфоль, гідролізний спирт, фурфурол, кормові дріжджі, скипидар, флотаційні масла, оцтову кислоту, та ін. Поряд з лісохімією розвивається гідролізна та дубильно-екстрактна промисловість. На підприємствах використовуючи деревину, процеси гідролізу та термічного розкладання, отримують унікальні продукти: деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, антиокислювачі, карбамідні смоли; соснову живицю й осмол (для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії); дубову кору (дубильно-екстрактове виробництво). Найбільша концентрація підприємств лісохімічного профілю склалася у Закарпатті: Великий Бичків, Свалява, Персчин (лісохімічні комбінати). Також лісохімія розвивається на Івано-Франківщнні (Вигода), у Рівненській області (Клевань), в Хмельницькій області (Славута), в Житомирській області (Коростень). На основі використання відходів сільського господарства (лушпиння соняшнику, качани кукурудзи) лісохімічні підприємства функціонують в Києві, Запоріжжі. Продукція галузі застосовується в харчовій, хімічній, металургійній промисловості, сільському господарстві, тощо

Гідролізна промисловість виробляє кормові дріжджі, фурфурол, основні центри Запоріжжя, Васильків; в Одесі, Сімферополі, Кіровограді працюють окремі цехи. Гідролізна промисловість кооперується з олійною та консервною промисловістю.

Підприємства та галузі лісопромислового комплексу розташовані переважно в Поліському та Карпатському районах, а також окремі виробництва зустрічаються в центрах за їх межами. Поліський район охоплює територію північних областей з такими основними центрами, як Київ, Чернігів, Новоград- Волинський, Житомир, Костопіль та ін., що спеціалізуються на лісопильній, меблевій, лісохімічній промисловості. Корюківка, Малин, Обухів, Понінка є центрами целюлозно-паперової промисловості. Частина території Поліського району вилучена з господарського обігу у зв'язку з радіаційним забрудненням після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Карпатський район сформувався в межах Закарпатської, Львівської, Чернівецької та Івано-Франківської областей. У виробництвах використовуються лісові ресурси Карпат. Район спеціалізується на лісозаготівлі, лісопилянні, меблевій, целюлозно-паперовій, лісохімічній промисловості, виробництві будівельних матеріалів з дерева та фанери. Головні центри – Жидачів, Рахів, Великий Бичків, Свалява, Перечни, Вигода, Івано- Франківськ, Ужгород, Чернівці, Брошнів, Тересва, Львів, Надвірна. Особливістю цього району є те, що ліси Карпат мають загальнодержавне екологічне значення, виконуючи водорегулюючу, кліматоформуючу, рекреаційну та заповідну функції, а також є головним фактором розвитку туристично-рекреаційного комплексу України. Саме тому раціональне використання, відновлення та збереження лісових ресурсів Українських Карпат є завданням загальнодержавного значення.

Поза межами вказаних районів великими центрами лісопромислового виробництва є Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одеса. Харків, Ізмаїл, Цюрупинськ, Донецьк та ін. Загалом, подальший розвиток лісопромислового комплексу України залежатиме від наявності деревної сировини, а наша держава – лісодефіцитна країна. З огляду на це забезпечення екологічно орієнтованого та комплексного використання лісових ресурсів стає основою оптимізації функціонування ЛПК України.

9.5.2. Сучасні проблеми лісопромислового комплексу, перспективи подальшого розвитку

Основною й значимою проблемою розвитку лісопромислового комплексу України є – дефіцит лісових ресурсів. Рівень лісистості в 15,9% при загальновизнаній нормі не менше 22-24% є проблемою екологічною, економічною, і взагалі, суспільною. Тому першочерговими діями повинно бути примноження, збереження, екологічна орієнтація та комплексне використання лісових ресурсів. Це можливо реалізувати через зменшення обсягів суцільних рубок, заміни їх на поступові і вибіркові та пошук різноманітних замінників лісової сировини.