Розділ «НА БАТЬКІВЩИНУ»

Але журналісти виявились спритнішими. В одну мить кілька десятків мікрофонів виникло перед самим обличчям Атоммена. До нього полетіла ціла злива запитань і просьб:

— Скажіть що-небудь, товаришу Кук!

— Привітайте наших слухачів!

— Як вам сподобалась Земля в такому вигляді?

— Прошу вас, ви ж теж були журналістом! — благав молоденький репортер, якому пощастило дізнатись про деякі подробиці з його біографії.

Джіммі Кук, окинувши байдужим оком своїх колег, тихо сказав:

— Котіться ви всі під три чорти!

Журналісти перелякано відсахнулись, але десятки магнітофонних стрічок записали, десятки станцій передали в ефір перші слова представника капіталізму до своїх нащадків. І в цю ж мить мільйони людей дивувались, а мільйони інших щиро сміялися з такого дивного привітання. Натовп напирав з усіх боків, коли несподівано над аеропортом пролунав могутній голос:

— Просимо додержувати тиші і не надокучати товаришеві Куку! Він нездужає, і це може ускладнити його стан…

Представник ОЛу повторив ці самі слова в портативний гучномовець ще раз, і через кілька секунд над неосяжним полем аеропорту настала незвичайна тиша. Люди мовчки розступились, створивши широкий коридор, по якому проходив гість з далекого минулого.

— Здрастуйте, Джіммі Кук! — весело привітався Бентам, пристроюючись до Атоммена з другого боку. — Ми з вами давні знайомі, пригадуєте? А хитро ви обкрутили нас тоді кругом пальця!

Джіммі не відповів. Він з першого погляду впізнав американця, якого вважав зрадником, але й це не вивело його з оціпеніння. Бентаму стало трохи незручно, і він збентежено глянув на свого друга.

— Я йому розповів усе, от і… — почав Світозар російською мовою.

Посідавши в довгий блискучий лімузин, вони помчали з аеропорту. За ними розтяглась довга валка автомашин. Джіммі сидів на широкому передньому сидінні між Світозаром і Бентамом, який вів машину. Атоммен тупо дивився поперед себе. Починалось місто. Вулиця була широка й світла, наче залита весняним вранішнім сонцем. І, що найдивовижніше, це м’яке світло випромінювало саме полотно вулиці, вкрите фосфоресцентним асфальтом. Але Джіммі не помічав цього явища, як не помічав і величезних будинків з красивими фасадами з різноколірного штучного мармуру і граціозних віадуків, якими їхня машина переїжджала на роздоріжжях. У голові була порожнеча, але від неї ставало важко, виникало єдине бажання заховатись куди-небудь від усіх і спати, спати…

Бентам навіть встиг приготувати свою квартиру для зустрічі дорогого гостя. Хоч ніде правди діти, — він уявляв собі цю зустріч зовсім не такою. Але зараз усе це відійшло на другий план, його турбував стан здоров’я Джіммі.

— Ви повечеряєте, любий друже? — заметушився навколо гостя господар, коли всі зайшли до елегантної спальні.

— Не хочу, — покрутив головою Джіммі.

— Вам неодмінно треба підкріпитись!

Нічого не відповівши, Атоммен сів на ліжко і мовчки уткнувся обличчям у долоні. Світозар з лікаркою стурбовано перезирнулись.

— Нехай поспить! — промовила жінка. — Я зроблю йому укол, і на ранок він прокинеться здоровісінький…