Розділ «НА БАТЬКІВЩИНУ»

— Колишні радіокоментатори теж так базікали, як оці? — навмисне грубо пожартував Світозар, але Джіммі не відповів нічого.

Він сидів у кріслі, зіщулившись, обличчя його пожовкло, очі заплющились, і тільки груди ледь помітно то підіймались, то опускались.

— Що з вами? — схаменулась лікарка.

Вона витягла з сумки якусь пляшечку, відіткнула пробку і піднесла хворому під ніс. Від гострого запаху Джіммі сіпнувся і повільно розплющив очі. Світозар вийшов з кабіни і через кілька секунд повернувся з склянкою води. Цокаючи зубами об скло, Атоммен ковтнув кілька раз, потім раптом уткнувся лицем у крісло й заридав. Плечі його здригались, мов у малої дитини, яку образили.

— Ну, не треба, не треба… — заметався навколо Світозар, ніяково поляскуючи його по плечу. — Будьте мужчиною, Джіммі Кук! Вам, навпаки, треба було б радіти…

Він би ще довго умовляв Джіммі, та лікарка спинила його владним рухом, підхопила Атоммена за плечі і вклала на дивані.

— Це нервова криза, — повідомила вона. — Зараз пройде…

Потім витягла блискучий шприц і зробила хворому укол у руку. Джіммі поступово перестав схлипувати, заспокоївся й заснув.

— Бідолаха! Нелегко буде йому. А ми думали, що він божевільний. Можливо, не треба було так швидко розкривати йому всю правду?

— Проговорився, — винувато сказав Світозар. — Ну, та чим скоріше, тим краще. Який уже він день живе в безперервній тривозі…

— Добре, коли обійдеться однією кризою! — співчутливо зітхнула Молерова.

Проспавши з годину, Джіммі підвівся й поволі сів у крісло.

— Нічого не вдієш, товаришу Кук, — спробував розважити його Світозар. — Що було, те було. Ви повинні дякувати своїй долі: пожили в одну епоху, а тепер маєте змогу пожити в іншу. Такого щастя не мала досі жодна людина…

— Перестаньте, прошу вас! — похмуро перебив його Джіммі й одвернувся.

Лікарка з Світозаром спантеличено переглянулись. «Що тепер діється в мозку бідолахи!» — думали вони. А насправді Джіммі ні про що не думав і не хотів думати. Чи повірив він фантастичній розповіді молодого болгарина? Можливо, бо після нервової кризи настала якась тупа байдужість до всього на світі. Атоммен перестав реагувати на будь-що і до кінця подорожі не промовив жодного слова, хоч як намагались стурбовані супутники втягти його в розмову.

— Перевтомились нерви, — болгарською мовою сказала лікарка. — Нічого, це пройде. Але все одно треба бути з ним обережнішим!

Літак почав знижуватись. Випередивши час, він опускався в сині обійми нью-йоркської ночі. Але, незважаючи на глупу ніч, в аеропорту товпилось багато тисяч цікавих, які вже пропустили не один десяток таких літаків, сподіваючись, що в одному з них сидить воскреслий їхній далекий предок.

Журналісти оточили щільним кільцем Едуарда Бентама, впевнені, що так легше буде добратись до Атоммена.

І вони не помилились. Коли Світозар показався на першій сходинці трапа, Бентам трохи нечемно розштовхав натовп і попрямував до молодого болгарина. Люди загомоніли. Ось він!

Блідий, але спокійний Джіммі Кук з’явився на трапі. Прожектори та «бліци» репортерів осліпили йому очі, викрики та жести, певно, теж адресувались йому, але він, байдужий, повагом сходив по трапу. Світозар підтримував його під руку. Лікарка, випередивши їх, смикнула якогось представника ОЛу за рукав і наказала, щоб той навів на пероні порядок і нікого не допускав до Джіммі.