Розділ «КІНЕЦЬ, ЩО ВИЯВИВСЯ ЄДИНО МОЖЛИВИМ»

Он на горизонті вимальовується темний силует лісу.

Над ним синіють гірські пасма. Хіба ж де не Кордильєри?

Екран дедалі частіше почав затемнюватись. Танк, керований електронними приладами, об’їжджав стовбури гігантських дерев, величезні кам’яні брили і скелі. Раптом на екрані щось промайнуло. Джіммі тільки встиг помітити неясні обриси чорної велетенської ноги.

— Агов! — вражений, вигукнув Джіммі, — Що за химера? Слон? Чи носоріг?

Значить, і на цій планеті є тварини? Які ж хоч вони? Так і не розгледів. А певно, дуже великі, коли так відважно проходять попід самим носом у танка.

Раптом сонце немов погасло. Здавалось, танк увійшов у темний ліс. Так і є! Але ліс такий густий, що машина не могла посуватись далі. На мить вона зупинилась, і Джіммі чітко побачив безліч стовбурів і між ними непрохідні хащі. Екран почав повільно обертатись. Очевидно, танк шукав виходу. Електронні струмені, які керували рухом танка, скрізь натикались на перепону.

Джіммі враз одсахнувся від екрана. Йому здалося, що з-за товстого стовбура на нього глянули великі перелякані очі.

Що там таке?

Камера знову повернулась, і Джіммі так і не зрозумів, чи то й справді були очі, чи йому привиділось. Від напруження серце калатало. Якщо це були очі, то чиї? Тварини там є, це ясно. Але ті очі поставлені надто близько одне від одного, в одній площині. Такі очі дуже рідко трапляються у земних тварин. Невже людські?

Атоммена розібрала злість. Бісового батька танк! І сіпнуло ж його саме в цю мить повернутись!

В попільниці лежала згасла сигара. Джіммі прикурив її знову й підсів ближче до телевізора.

Пересувна станція, здається, нарешті знайшла прохід. Танк знову рушив. Ага, повертається тим самим шляхом. Ось знову широка сонячна галявина. Струмок. На екрані замелькали поламане гілля, зім’ята трава. Повільно пропливали дерева, чиїх крон не видно було. За галявиною починалась рівнина, безмежна й зелена, схожа на весняні прерії, хоч і дерева, і кущі, й трава дуже мало були подібні до земних.

«Яка природа! — міркував Джіммі. — Багатюща! Еге, перед людством відкриваються нові перспективи. Теперішні люди долетять і туди. — Він глянув у верхній куточок екрана, де й досі миготіли різні цифри та літери. — Це, певно, дані про атмосферу і клімат. Цікаво, чи такі вони, як на Землі? А може, ці рослини й тварини живуть в умовах, до яких людина не пристосована? А якщо виявиться, що й там є люди?»

Увагу його знову привернув екран. За кілька сот метрів від танка у рівному степу з’явились підозрілі темні горбки, схожі на величезні мурашники. Джіммі аж оторопів. Та це ж людські оселі! Страшенно схожі на колишні індіанські вігвами. А чого біля них нікого немає? Певно, мешканці порозбігались, угледівши сталеве страхіття. Чи, може, це залишене селище? І чи селище взагалі?

Від напруження у Джіммі аж очі сльозою затягло. Але, крім горбків, нічого не можна було розібрати. Може, це просто гігантські мурашники або колонії термітів?

Джіммі розчаровано стежив, як танк все далі й далі повертав убік, і горбики нарешті зникли за високою травою. На екрані знову захвилювався безмежний зелений степ. Трава й чагарники раз у раз затуляли об’єктив камери. Раптом танк зупинився. На екрані замиготів один і той самий кадр. Джіммі неспокійно засовався на стільці. Що трапилось? Невже танк зіпсувався? Посидів ще трохи, але кадри не змінювались.

Атоммен підвівся й закурив нову сигару. А очі його весь час повертались до телевізора.

Незабаром Джіммі помітив, що об’єктив почав схилятись до землі. У траві заблищали калюжі. Вони весь час збільшувались і наближались до об’єктива. Очевидно, танк буксував на місці або потрапив у трясовину. Минуло п’ять, десять хвилин, година. А на екрані блимав той самий кадр.

Нарешті, втративши терпіння, Джіммі вирішив вимкнути телевізор, але на екрані з’явилось стурбоване обличчя диктора.

— Шановні глядачі, — сумно промовив він. — Припиняємо загальну передачу, бо танк перестав рухатись. Очевидно, натрапив на єдину нездоланну для нього перешкоду: трясовину. Якщо він вибереться звідти, ми продовжимо нашу передачу. Але й того, що ми побачили, нам здається, цілком досить, щоб сповнити серця людей новими надіями. О двадцять першій годині слухайте перші коментарі наших астрономів. А зараз запрошуємо вас на концерт Бостонської філармонії!