Розділ «КІНЕЦЬ, ЩО ВИЯВИВСЯ ЄДИНО МОЖЛИВИМ»

Коли б академік почув його репліку, то, можливо, перебудував би свій виступ на ходу, а так він незворушно продовжував складні і досить обтічні пояснення.

— Є такі думки, — сказав він на закінчення, і Атоммену це здалось насмішкою над сподіванням глядачів, — що Планетна рада прийме рішення послати туди найближчим часом першу експедицію, і тоді ми зможемо дати вичерпну відповідь на ті питання, які так хвилюють усіх нас.

Джіммі розійшовся соковитою тирадою на адресу всіх на світі академіків і хотів вимкнути апарат, але диктор саме передавав останнє наукове зведення:

— О дев’ятнадцятій годині тридцять хвилин за нью-йоркським часом вісімнадцятого листопада дві тисячі сто сорок сьомого року танк остаточно затонув у трясовині, припинивши передачі. За годину до цього перед об’єктивом камери з’явився крупний плазун, схожий на пітона. Метрів за п’ятдесят від танка, певно, поза трясовиною, промайнуло кілька двоногих істот, але плазун закрив собою об’єктив і не дав змоги розгледіти їх краще.

— Значить, все-таки люди є! — зрадівши, вдарив себе долонею по колінах Джіммі. — Інших двоногих, крім людей та птахів, нема.

Він згадав, що диктор нічого не сказав про кажанів, яких буцімто бачив друг того чубатого хлопця з кондитерської. Це розважило його і водночас змусило глянути на всю історію більш скептично. Треба все-таки почекати, не поспішати з висновками. Стривай, яку дату назвав диктор? Дві тисячі сто сорок сьомий рік? Певно, якась помилка!.. Стоп! А-а! Це ж через відстань! Радіохвилі йшли сюди більше чотирьох років. А він тільки тепер побачив зображення. Значить, усе це було давно.

Аж мороз пробіг поза шкірою. Виходить, якщо туди полетять люди, то радіограма від них прийде аж через чотири роки? Жахливо! Навіть уявити важко!

В ту ніч Джіммі почував себе приблизно так, як ті люди, яким колись повідомляли, що Земля кругла і крутиться, хоч вони й не падають з неї.

В ту ніч взагалі мало хто спав спокійно. Не одному, певно, ввижались уві сні і танки, і плазуни з біноклями, і кажани в окулярах, і різні бачені й небачені страхіття далекого тваринного царства.

А вранці наступного дня люди хвилювались ще дужче. Їх мало заспокоїла промова академіка. Репортажі в газетах були значно цікавіші й дотепніші. Філософи заперечували вірогідність існування на планеті людей у нашому розумінні слова, тому що не існує абсолютно однакових умов розвитку. Матерія, хоч і єдина, практично ніколи не повторює сама себе.

Видатні економісти писали про блискучі перспективи, які відкриває перед людством нова планета, очевидно, дуже багата. На перших сторінках усі газети повідомляли, що нововідкриту планету назвали Терра Секунда, тобто Друга Земля.

Терра Секунда! Терра Секунда! Ці слова були на вустах у кожного і, незважаючи на стримані заяви філософів і астрономів, нібито поки що рано говорити про існування на планеті якихось вищих істот, люди переконували одне одного, що на Другій Землі повинні бути і люди інші.

Джіммі знову дзвонив до Марини, але йому відповіли, що вона, певно, кудись поїхала, бо дома цю ніч не ночувала і нікого не попередила.

Біля відеофона була мати, і Джіммі страшенно здивувався, що вона зовсім не хвилюється за свою дочку. Він вимкнув апарат з передчуттям чогось недоброго.

Значить, Марина не ночувала сьогодні вдома… Де ж вона могла бути?

В цю мить Джіммі забув і про нововідкриту планету, і про її жителів, наче нічого цього й не було. На поверхню знову випливло фатальне питання: чи не настав час нарешті вияснити свої стосунки з Мариною? Але де ж вона? З ким?..

До вечора Атоммен дзвонив їй щонайменше двадцять раз, і тривога в його серці переросла у справжній розпач. Він навіть не помічав поблажливої посмішки, з якою дивилась Маринина мати з екрана.

Минула неспокійна, кошмарна ніч, а вранці Марина сама подзвонила.

— Хеллоу, друже! — радісно вигукнула вона. — Як справи?

— Де ти була? — похмуро запитав Джіммі.