TextBook — Дуже?
— Дуже, — запально мовив Атоммен. — Дуже. За ці два дні я мало на стіни не дерся. Ти стала для мене всім, і я не можу без тебе жити ні хвилинки.
Марина підвела на нього захоплений погляд:
— Ти любиш мене, друже мій?
— Ще й питаєш!
Дівчина схопилася з дивана й притисла руки до грудей:
— Правду кажеш? Тільки так, щиро! Глибоко? Це, мабуть, прекрасно! Ти щасливий? Це ж найбільше у світі щастя, га?
Джіммі тільки очима кліпав. Її захоплення було для нього громом з ясного неба.
— Марино, ти жартуєш? Як я можу бути щасливий, коли ти не належиш мені і навряд чи належатимеш коли-небудь? Для того, щоб я був щасливий, ти повинна належати тільки мені.
— Як це «тільки тобі»? Я — нічия. Кожна людина належить тільки самій собі та суспільству, — ввійшла Марина в забуту роль учительки.
— Я хотів сказати, — розгублено заморгав Джіммі, — щоб ти стала… Якщо хочеш, звичайно, чи то пак, якщо любиш мене… щоб ти стала моєю дружиною…
— Від цього ти не будеш щасливішим!
Марина раптом посерйознішала й сумно промовила:
— Я так і знала. Мені багато чоловіків говорили, що люблять мене. Ой, коли б ти знав, як мені радісно чути це! А потім стає сумно. Я ще зроду не закохувалась. А так хочеться покохати когось по-справжньому, всією душею! Одного разу мені здалось, що покохала. Отого балканського ведмедя Діно. А виявилося, що мені подобалось тільки… Ну, подобалось, коли він, такий здоровенний і дужий, втрачає переді мною свою сміливість і стає лагідним, мов кошеня. Ну, а це ж не справжня любов, так? Суєта, мабуть, якась…
— Я не розумію тебе, Марино! — з болем у серці перебив її Джіммі. — Ти як капризна дитина. Там, на дні морському, ти не так поводилась. Пригадуєш, я й там говорив, що люблю тебе?
Вона знову звела на нього великі чорні очі, і Джіммі побачив у них щирий і глибокий сум.
— Я поводилась тоді негарно. Мені й інші казали, що я по-дитячому ставлюсь до розмов про кохання. І я збиралась стати кращою, а тепер…
— Скажи мені нарешті! — майже грубо викрикнув він. — Подобаюсь я тобі хоч трішечки? Чи маєш ти хоч крихітку почуття до мене? Ми вже відколи з тобою разом.
— Подобаєшся, аякже. Ти ще тоді сподобався мені. Бо ти не схожий на інших моїх друзів. А мені цікаві чоловіки подобаються.
Атоммена мов окропом ошпарили. Серце болісно стислось, і він збагнув, що далі говорити нема чого. Підвівся, випростався і стримано вклонився їй:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джіммі з того світу» автора Ділов Любен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КІНЕЦЬ, ЩО ВИЯВИВСЯ ЄДИНО МОЖЛИВИМ“ на сторінці 13. Приємного читання.