Розділ «КІНЕЦЬ, ЩО ВИЯВИВСЯ ЄДИНО МОЖЛИВИМ»

«Причина всьому — відсутність грошей і повна матеріальна забезпеченість», — приходив до висновку Джіммі в хвилини тверезих роздумів і самокритичності, які під впливом Марини з’являлися дедалі частіше.

Колись люди думали, що щастя приносять гроші, і можливо, це так і було в свій час. Потім проповідували, що гроші розбещують людину, і водночас прагнули збагатитись. Виходив парадокс. Дехто твердив, що з ліквідацією грошей настане хаос, а виявляється, настав небачений світ, який непохитно стояв на фундаменті нових принципів, зробивши людей зовсім іншими і неймовірно щасливими. Можливо, це дивні діти такі, як древні греки, що про них він вивчав колись у коледжі; можливо, це якісь надлюди, — йому все одно. Хто б вони не були, Джіммі ясно бачив, що це істоти, які гордо й вільно панують у Всесвіті, сміються над зоряними катастрофами, живуть господарями і навіть, коли приходить смерть, вмирають, як господарі і переможці.

Усвідомлення цього потроху знову почало розбуркувати в душі Атоммена відчуття власної неповноцінності. Він дедалі частіше порівнював себе з цими прекрасними, розумними й сильними людьми. І ці порівняння знову приводили його в розпач. Йому здавалось, що єдиний вихід — це схопити Марину і втекти з нею світ за очі, де немає розумніших, кращих, сильніших за нього. Але де знайти таке місце? На Землі його давно нема.

Біль краяв серце Джіммі. Давно вже його мучила думка розкрити нарешті перед дівчиною свої почуття, але боявся, що йому відмовлять, і це стримувало його. Він розумів, що в разі невдачі йому доведеться назавжди залишити Марину, доведеться, можливо, назавжди залишити і цей світ. Для такого величезного риску Джіммі не знаходив у собі сили. Але цей час настав. Настав якось несподівано, проти його волі, з непохитною невблаганністю неминучого.

Тривалий час людей хвилювало нове відкриття, на яке Джіммі спочатку не звернув особливої уваги, бо воно здавалось йому не менш дивним і незрозумілим, як і всі чудеса, що оточували його. Років десять тому з далекої подорожі повернувся один з тих розвідників Космосу, про яких Атоммену доводилось чувати фантастичні речі. Це були величезні ракети-автомати, що запускались по прямій лінії і рухались так десятками років. Дійшовши до наміченої точки, вони автоматично повертались назад. У зоні Сонячної системи керували ними знову спостережні пункти Землі і Марса, допомагали їм нормально приземлятись.

Дуже мало цих ракет-автоматів поверталось на Землю, бо шляхи до віддалених сузір’їв пролягали через численні перешкоди і таємничі туманності. Ось чому кожний розвідник, якому щастило повернутись на Землю, викликав справжню сенсацію, розкриваючи людям нові й нові таємниці Всесвіту. Фотографії пройденого шляху, привезені такими розвідниками, давали змогу вченим заглянути в дивне життя ще однієї частини зоряного світу. Спеціальні прилади реєстрували тисячі цінних подробиць; з них можна було скласти уявлення про умови, в яких рухався розвідник, а сам факт повернення його свідчив про те, що цим шляхом можна посилати спеціальний корабель з людьми на борту.

Зоряний розвідник, що повернувся років десять тому, між іншим, приніс новину, яка схвилювала людство. На зворотному шляху він пройшов зовсім близько повз планету, що про неї знали досі тільки з математичних обчислень. Ця велика планета кружляє навколо зірки Альфа-Проксіма з сузір’я Центавра. На фотоплівці дуже чітко було відбито контури планети, а показання інших приладів давали змогу астрономам одностайно запевняти, що планета дуже схожа на Землю і що на ній мають бути умови для життя.

Через кілька місяців до планети запустили нову, цього разу вже керовану з Землі ракету. На борту вона несла величезний танк, у якому було вмонтовано автоматичну телеустановку і лабораторію. Ракета мала приземлитись на нововідкритій планеті й вивантажити танк, який би передавав на Землю інформацію про температуру, склад атмосфери і види місцевості нової планети. Подібні танки колись дали людині можливість зблизька обстежити природу на Місяці і Марсі, а тепер такий самий танк мав уперше в історії приземлитись поза Сонячною системою.

Після багатьох років нарешті настав час, коли танк повинен був розпочати свої передачі. І ці передачі, завдяки потужним ретрансляційним станціям на Місяці та Марсі, кожен міг дивитись по телевізору у себе вдома.

Людство захвилювалось. Кожен щось міркував, про щось догадувався, з нетерпінням чекаючи початку передач. Світ був схвильований, як ніколи за останні роки. Чи знайдуть на планеті життя? Це питання бурхливо обговорювалось на вулицях і в ресторанах, у метро і вдома. Чи є на планеті високоорганізовані істоти?

Люди давно знали, що і в інших зоряних системах, і особливо навколо зірки Денеб та зірки № 61 сузір’я Лебідь, є багато планет, але вони дуже далеко від нас, і досі неможливо було послати туди ракети в розвідку.

Повільно й важко просувалась людина у Всесвіт, встигши розкрити таємницю лише найближчих сузір’їв. Перешкодою в цьому лишалось те, що не було бази поза Сонячною системою, яка б значно скоротила гігантські відстані. Адже ці відстані вимірювались десятками й сотнями років людського життя.

А ця планета несподівано могла стати порогом численних зачинених досі дверей зоряних світів. Якщо там виявляться хоч мінімальні умови для створення проміжної зоряної станції, людина буде дуже рада, бо ця станція послужить могутнім трампліном для нових стрибків у Всесвіт. Такі питання хвилювали науковців.

Лише Атоммена це не обходило. Перед ним постали куди важливіші питання, які, на думку Джіммі, повинні були остаточно вирішити його долю. Атоммена менш за все цікавило, чи є на новій планеті люди, чи нема. В усьому світі його цікавила тільки одна людина — Марина.

Та все ж Джіммі, як і мільярди подібних до нього по всій земній кулі, перед початком передач автоматичної станції опинився в своєму кабінеті біля телевізора. Сьогодні Марина не подзвонила йому, і він марно намагався розшукати її.

Диктор урочисто оповістив, що вмикає ретрансляційну станцію на Марсі, який у цей час стояв над західною півкулею Землі. Джіммі всміхнувся, закурив сигару і з нетерпінням, яке несподівано охопило його, втупився в телевізор. Екран тихенько дзижчав, блимаючи темними й світлими відблисками, але поки що не видно було нічого.

«Чи не зіпсувався, бува, танк?» — стурбовано подумав Джіммі й простяг руку до регулятора. В цю мить екран несподівано почав прояснюватись. У верхньому куточку спалахнув світлий квадрат, і в ньому з’явились якісь цифри. Затримавшись кілька секунд, вони зникли. Натомість вималювались літери, що, певно, зображали якусь математичну формулу.

Джіммі, який не знав будови танка, розчаровано блимав на цифри та формули. Вони ні про що не говорили йому. Атоммену навіть на думку не спадало, що в цю мить сотні тисяч спеціалістів дивились на них, як на справжнє відкриття.

Джіммі зозла схопився на ноги, лаючи і танк, і його творців, і тих, хто здійняв стільки галасу навколо танка, коли раптом екран спалахнув яскравим жовтуватим світлом, і перед зачарованими очима Атоммена постала дивна картина ясного сонячного дня. Невидиме сонце так яскраво блищало на свіжій зелені чагарників і трав, що нашому глядачеві здавалось, ніби він відчуває його тепло.

Об’єктив камери почав повільно рухатись. На екрані поступово змінювались картини, розкриваючи нові й нові подробиці дивного рослинного царства, яке дихало тихим подихом вітру і бриніло під пекучим промінням сонця. Танк вирушив у подорож по планеті, ніким не керований, посилаючи своїм творцям такі відомості, яких навіть найбільші оптимісти не сподівались побачити. Ось він перебрався через дзвінкий тінистий струмок, який нічим не відрізнявся від мільйонів земних струмків. Щось шугонуло в густі хащі на березі. Далеко в повітрі наче промайнула тінь. Що це? Звірі? Птахи? Невже й справді живі істоти?.. Чи не шантаж, бува? Може, хитрий кінооператор зняв на плівку кадри десь у південних районах Америки і тепер замилює очі наївним глядачам?