Розділ «КІНЕЦЬ, ЩО ВИЯВИВСЯ ЄДИНО МОЖЛИВИМ»

— Не може не бути. Мені не хочеться думати, що я — єдиний дикун у Всесвіті. Ти й досі сердишся на мене, Едді?

— Ні. Навпаки! Я пишаюсь тим, що ти ненавидиш мене більше за інших моїх сучасників.

Джіммі не второпав, та не дуже й намагався це зробити. В цю мить він думав зовсім про інше. Він подав руку, і геофізик не відштовхнув її. В тому потискові була і вдячність, і довіра, і міцна дружня обіцянка.

— Ну, збирайся! Через два дні відлітаємо в Тибет. Там центральна підготовча база для космічних польотів. Нас тренуватимуть, навчатимуть…

— Що я повинен зробити?

— Правду кажучи, нічого. Одяг нам дадуть спеціальний. Зайвого нічого не бери. Тільки ручний багаж.

— А який ручний багаж?

Бентам засміявся:

— Ти без багажу прийшов у наш світ і без багажу й тікаєш?

Джіммі не образився. Ущиплива репліка Бентама свідчила про те, що він і надалі залишається тим самим дотепним, але щирим другом.

А багаж таки став справжнім каменем спотикання. Ці два дні, що лишились до подорожі, Джіммі був думками на далекій Другій Землі, яка мусила прийняти його, повернути йому втрачене щастя. Захоплений новими сподіваннями, він швидко забув і Марину, і всі ті рани, які ятрились у його душі протягом кількамісячних поневірянь і болісних спроб ужитися з цими чужими й незрозумілими людьми.

До нього знову повернулась гарячкова енергія, з якою він колись так настирливо будував свою кар’єру. В душі кипіло бажання працювати. Прокинулись мрії.

Що ж! На Террі Секунді буде місце розгулятись. Там заживе. Покаже їм, що й пін на щось здатний. Заведе собі величезні плантації, побудує шахти й рудники. Дикунів вистачить… Або заснує товариство «Джеймз Г. Кук енд компані». Непогано звучить…

«Нісенітниці!» — перебиває він сам себе. Адже разом з ним полетить ще сто чоловік. А потім прилетять інші. Який же дурень дозволить йому організовувати плантації і тримати рабів! Вони перенесуть свою рівність та братерство і на Другу Землю. Ну, дарма! Можна стати вільним мисливцем. Або ще краще — вождем якогось дикого племені. У мріях вимальовувались постаті Шкіряної Панчохи, Вінета, Разючої руки і десятків інших героїв індіанських романів, які він читав у дитинстві.

А можна стати навіть місіонером! Він навчатиме дикунів, як жити, залучатиме їх до цивілізації, передаватиме свої знання…

А чи потягне ж він? Адже сам не зміг зрозуміти цих розумних і хороших людей. Чи зрозуміє дикунів? Для того, щоб навчати, треба спочатку знати їх…

Такі думки хвилювали Джіммі Кука особливо в останню хвилину, коли по нього мав заїхати Бентам. Атоммен довго крутився біля дорожньої сумки, куди поклав лише автоматичну бритву і великий брильянт. Що ж іще взяти? На столах і в шухлядах було стільки хороших речей, але вони не його. Та й навіщо все це йому? Щоб дикуни очі витріщали? А що ж узяти все-таки? Нічого?

Від такої думки стало раптом сумно. Так, здається він і справді не може взяти з собою нічого, йому пропонували цілий чудовий світ, а він ось нічого не може взяти з нього.

Защепнувши сумку, Джіммі тяжко зітхнув. Він іде звідси, нічого не беручи і нічого не залишаючи на землі…

Коли ввійшов Бентам, Атоммен сидів у кріслі замислений. Геофізик спробував заглянути, який він бере з собою багаж, але Джіммі рішуче відмовився відкрити сумку. Така впертість здивувала Бентама.