Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

— Ну, що ж, повинні ж люди чимось відрізнятись одне від одного! — Діно поблажливо поплескав Атоммена по плечу.

В кімнаті він швидко зібрався і витяг сумку.

— Оце вже й їдеш? — похнюпився Джіммі.

— Нічого не зробиш. Ну, давай прощатись. А через місяць…

Джіммі підійшов до космонавта.

— Легше, легше! — закректав він. — Бурмило ти клишоногий! Ребра потрощиш!

— Що за ліричні обійми?

Від несподіванки обоє аж здригнулись.

— Едді! — зрадів Джіммі, кинувшись до геофізик який непомітно ввійшов у кімнату.

— Алло, Бентам! — вигукнув Діно. — Де ти пропав, старигане? Сто літ не бачились!

— Воно й не диво. Шляхи у нас протилежні. Ти — в Космос, а я — в Землю.

— Так ви знайомі? — здивувався Джіммі.

— Колись разом на Марс літали. Мабуть, разів зо два, га? — гримів голос болгарина. — Це найзаядліший з усіх американців, яких я тільки знаю. Ну й весело ж було тоді, га?

Бентам сів у крісло. Обличчя його було стомлене і змарніле, як ніколи. Він намагався говорити жартівливо, але кожне слово виходило з його вуст вимучене й сумне.

Джіммі, уважно дивлячись на геофізика, стурбовано запитав:

— Едді, що з тобою? Чи не захворів?

Бентам витягнув з кишені згорнутий вчетверо аркуш паперу і мовчки дав йому. Атоммен узяв папірець, глянув на нього нестямним поглядом, потім сів прямо на стіл і почав уважно читати.

— Так ти, значить, в Антарктиді? — трохи тихше озвався Діно, — А я чую — прізвища ваші весь час разом згадують.

— А де ти здибався з оцим нещасним капіталістом?

— Ходжу по Одесі, а в мене під ногами якась комашка плутається, — загримів космонавт. — Така перелякана, загнана…