Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

— Едді! Це жахливо! Не може бути!.. Нічого не второпаю… — схопився з столу Джіммі Кук.

Він був блідий і розгублений.

— Що таке? — збентежено запитав Діно, схожий у цю мить на веселу людину, яка раптом потрапила на похорон.

Геофізик зітхнув, і на очах його заблищали сльози. Діно глянув на одного, потім на другого і простяг руку до аркушика. Це була службова телеграма, якими користувались науково-дослідні інститути для передачі спішної інформації. Діно прочитав:

«Рідні мої, друзі мої щирі, Ліно, дорога, найкраща дівчино!

Прийміть останній привіт од вашого Світозара, який думає і думатиме про вас до останньої хвилини свого життя! Летимо все далі й далі. Метеорити зробили з нашої ракети решето, але ми сміливо рухаємося вперед. Та й немає іншого виходу, бо назад повернутись не можемо. Від цього подорож стає ще цікавішою. Шкода тільки, що не зможемо розповісти вам про неї.

Рідні мої мамо й тату! Не плачте! Я завжди був нерозумним сином, і ви правильно казали, що колись-таки зверну собі в’язи. Але я не думав, що метеори допоможуть мені в цьому.

Едді! Не сумуй, а радій! Тепер, коли мене немає, можеш вважати себе хорошим шахістом.

Ліно! Ліно! Як жаль мені тебе і нашої непережитої молодості. Я не винен. Античні люди казали: кого боги люблять, того рано забирають до себе. І ось Юпітер всемогутній кличе мене, махає мені рукою, і дуже швидко, жахливо швидко, можливо, через кілька днів я прилину до нього у вигляді безсмертної матерії. Нещастя моє в тому, що боги полюбили мене; щастя ж моє — що ти мене кохала. І мрію я тепер тільки про одне: колись зоряним пилом, сонячним променем сісти на золотаві коси твої.

Прощавайте!»

Діно читав пошепки. Дужа рука його безпорадно повисла вниз. Довго не міг промовити жодного слова. Нарешті обізвався глухим, незвично тихим голосом:

— Хто цей Світозар? Ім’я у нього болгарське… Стривай, чи це не той хлопець, що весь час старими прислів’ями сипав? Ти ж знайомив мене з ним…

— Він, він! — замість геофізика відповів Джіммі.

Схиливши голову, Бентам закрив руками обличчя.

З-під пальців його виступила дрібна роса.

— Що він там робить? Там же найнебезпечніше місце в усій сонячній системі. Хто він такий?

— Прекрасне хлоп’я, яке зараз платиться за свою любов до знань, — хрипким голосом промовив геофізик.

— Що ж таке трапилось? — запитав Джіммі.

— Я й сам до пуття не знаю. Офіціального повідомлення ще не було. Діно, ти на цьому більше розумієшся…

— Що ж могло трапитись? Для тієї зони — звичайна історія. Юпітер притягає з більшою силою, ніж інші планети. Там метеорити сиплються мов дощ. Несподівана зустріч з метеоритним потоком, безнадійна аварія двигунів, телестанції…