Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Відповідно і визначається його компетенція в деяких галузях.

• 1. Зайнятість і професійна підготовка населення. Регіон щорічно затверджує програму професійної підготовки, створює центри професійного навчання, вирішує питання ліцензування.

• 2. Визначає пріоритети розвитку житлового будівництва і здійснює спеціальні житлові програми.

• 3. Облаштовує річкові пороги, за винятком загальнонаціональних великих портів.

Крім цього регіони можуть відкривати різноманітні музеї і художні навчальні заклади, надавати допомогу в проведенні наукових досліджень тощо.

Представницьким органом регіону є окружна рада. До 1986 р. ці ради формувались непрямими виборами, тобто складалися з депутатів та сенаторів національного рівня від регіону та представників місцевих територіальних колективів, котрі обиралися генеральними та муніципальними радами. З 16 березня 1986 р. регіональні радники обираються прямими виборами. Вибори організовуються на рівні департаментів, причому в кожному департаменті голосування відбувається за партійними списками, число мандатів залежить від кількості населення департаменту, але не менше трьох. Регіональна рада проводить сесії не рідше одного разу на три місяці. Рада обирає голову і комітет ради, який складається з голови та його заступників, є дорадчим органом і допомагає Раді у виконанні делегованих повноважень. Рада може передати комітету частину своїх повноважень, за винятком найбільш важливих фінансових питань. Регіональна рада має принципову компетенцію приймати будь-які рішення, що входять до компетенції регіону, якщо законодавством це не віднесено до компетенції голови ради.

Голова ради є одночасно виконавчою владою округу. Основні повноваження голови:

• голова готує проекти рішень окружної ради, у тому числі й проект бюджету округу;

• скликає раду і головує на її засіданнях;

• виконує прийняті радою рішення;

• розпоряджається фінансовими ресурсами регіону;

• керує роботою окружних служб і є адміністративним головою всього персоналу адміністративних органів регіону;

• призначає на посади працівників адмінслужб регіону і накладає адміністративні стягнення.

Контроль за законністю рішень регіональної ради здійснює префект (на початку децентралізації – регіональний комісар республіки). Ці рішення, до вступу їх у силу, обов'язково подаються комісару республіки. У тому разі, коли комісар вважає таке рішення незаконним за формою чи по суті, він передає його на розгляд адміністративного суду, який і приймає рішення по суті, тобто або визнає його незаконним, або навпаки, – приймає постанову про законність рішення регіональної ради. Регіональний префект також здійснює контроль за законністю рішень голови регіональної ради. Найбільш важливі рішення голови (передусім рішення нормативного характеру) мусять передаватися префекту ще до вступу їх у силу. Умови такого контролю такі самі як по відношенню до дій мера чи голови генеральної ради.

Регіональним префектом є один із префектів департаментів, що входять до складу регіону, залишаючись префектом головного департаменту регіону, поєднує в собі функцію представника держави в регіоні та представника держави у департаменті. Він безпосередньо представляє в окрузі прем'єр-міністра і кожного міністра зокрема, чим уособлює в собі повноважного представника всіх центральних органів державної виконавчої влади. Префект регіону має досить широкі не тільки контрольні чи представницькі повноваження, він має достатньо компетенції для вирішення питань соціально-економічного розвитку та облаштування території всього регіону. Він є провідником державної політики на цьому рівні, відіграє основну роль у плануванні розвитку регіону та розподілі державних інвестицій, що надаються державою, або в яких є державна частка. Дуже важливим і дуже позитивним моментом в організації життя регіону (округу) є можливість договірного розподілу служб між головою регіональної ради та префектом. Це дозволяє уникати дублювання в роботі і зменшує вірогідність виникнення суперечностей між префектом і головою ради. Оскільки префект є представником усіх міністрів в окрузі, він має великі повноваження щодо безпосереднього керівництва місцевими службами центральних міністерств і відомств. Так, префект може наділятись повноваженнями, які міністри хотіли б передати органам, що представляють центральну державну адміністрацію на регіональному рівні. За рахунок цього префект є в принципі єдиним органом адміністративної влади в регіоні, який може приймати рішення від імені держави.

Поряд з цим префект є єдиним в окрузі вторинним розпорядником кредитів місцевих служб центральних міністерств і відомств (першим розпорядником є відповідний міністр). Тільки він є розпорядником бюджетних коштів цих служб і саме він займається питаннями управління нерухомістю і майном (держави). Префект також бере участь у процедурі атестації персоналу місцевих державних органів, він подає міністрам оцінку їх діяльності. Через префекта проходить уся кореспонденція між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади.

Досвід Франції показує, що децентралізація дозволяє значно скоротити урядовий апарат за рахунок ліквідації всіх представництв уряду на місцевому рівні, залишивши тільки інспекторів – наглядовців із правом звернення до суду як інструментом контролю діяльності ОМС. Вона також дозволяє використовувати участь місцевого населення не лише як споживачів, а як ініціаторів та надавачів послуг, що є дешевшим і ефективнішим.

Префект як провідник і гарант втілення державної політики в регіонах й орган контролю місцевого самоврядування у Франції. Реформування системи місцевого самоврядування дає уявлення про систему місцевої влади у країні та хід і наслідки реформ деконцентрації й децентралізації.

Перш ніш розглянути роль і місце префекта у системі державної влади, варто спинитися на адміністративно-територіальній структурі місцевої влади, в основу якої покладено діяльність органів місцевого самоврядування. Так склалося після втілення в державне життя актів Децентралізації Уряду (1982- 1983 pp.), що суттєво змінили характер французького місцевого самоврядування. “Децентралізація” – передавання функцій держави політичним органам, обраним на місцях, але вона не втрачає повністю контроль стосовно переданих функцій, а “деконцентрація” означає для держави передавання певних повноважень своїм представникам на місцях. Інакше кажучи, мова йде не про втрату державою своїх повноважень, а про реорганізацію її внутрішнього устрою. Різниця суттєва, оскільки децентралізована функція реалізується політичним інститутом, що в змозі виконувати прийняті законодавцем рішення. Ці реформи дали більше ресурсів, ширші повноваження та розширену легітимність усіх сфер субнаціонального уряду, а також встановили 26 нових регіонів. Спеціальні повноваження були передані на кожний рівень разом з департаментами як органами вищого рівня місцевого самоврядування. їм було передано відповідальність у сфері соціальних послуг та дозвільні функції. Муніципалітетам були дані певні дозвільні функції, щоб вони могли виконувати додаткові завдання у сфері економічного розвитку, якщо на це є політична воля. Нині адміністративно-територіальний устрій Франції має таку структуру.

Ключовою ланкою в системі державної виконавчої влади є департамент (усього 101) – це той єдиний рівень, де діє місцева державна адміністрація. На чолі цієї адміністрації стоїть префект, а сама адміністрація наділена досить великими владними повноваженнями і включає цілу систему важливих служб, які забезпечують здійснення державної політики на регіональному рівні. Представник держави в департаменті призначається Указом Президента, ухваленим на засіданні Ради Міністрів за поданням Міністерства внутрішніх справ, а для його призначення в законі поставлено лише одну вимогу – французького підданства. Він репрезентує кожного з міністрів і керує службами держави в департаменті, крім випадків, обмежених законодавчо. Тільки префект має право висловлюватися від імені держави перед радою департаменту, дбає про національні інтереси, додержання законів, громадський порядок і про відомчий контроль. Він є державним службовцем дуже високого рівня, що перебуває в складі префекторального корпусу, професійно підготовлений у Національній школі адміністрування. Перебуваючи на високому щаблі державної служби, префект у своїй кар'єрі повністю залежить від державного керівництва і може бути переведений на роботу в будь-який інший департамент, на іншу роботу чи в резерв до призначення незалежно від свого бажання. Робота на посаді префекта прямо не пов'язана з його політичними уподобаннями і не залежить від членства в політичній партії, обрання Президента чи Прем'єра. Як правило, службовець, що належить до корпусу префектів, працює досить довго, міняючи лише департаменти. Префект зобов'язаний інформувати уряд про стан справ у департаменті, а також доводити політику уряду до місцевих виборних органів і сприяти їм у проведенні цієї політики.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу
  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща