Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Для розв'язання проблем, створених великою кількістю муніципалітетів, уряди вживали безліч заходів з підтримки міжмуніципальної співпраці, яку фінансово підтримує центральний уряд. Головним успіхом було прискорення об'єднання середніх муніципалітетів у “комуни комун”, кількість яких зросла з 193 од. у 1993 р. до 1349 од. у 1999 р. А вже на 1 січня 2002 р. було утворено 14 регіонів метрополій, 120 агломерацій та 2033 об'єднання комун. Кожна форма співпраці має специфічну податкову базу. Такі об'єднання покривають 75% населення Франції.

З метою покращення співпраці між сусідніми комунами, які мають спільні інтереси й не можуть вирішувати деякі питання лише в межах свого муніципалітету (питання транспорту, економічних зон тощо), у Франції в процесі реформи були запроваджені різні типи публічних інститутів муніципальної співпраці ([Utablissements publics de coopuration intercommunale, ЕРСГ). Ha 1 січня 2009 p. 34,2 комуни були об'єднані в 2601 угруповання з власним бюджетом. Існує: 16 міських об'єднань (communaute urbaine) з найвищим рівнем муніципальної співпраці; 174 агломераційних об'єднань; 2406 комунальних об'єднань.

Реформи були спрямовані на допомогу суспільству в розв'язанні нагальних питань сучасності – міський розвиток, охорона довкілля, зменшення шкідливих викидів, імміграція та інтеграція. Головні сфери професійної компетенції нині залишилися в межах цих міжгромадівських влад, особливо це стосується економічного розвитку, планування, соціального житла та захисту довкілля. Держава окреслила повноваження субнаціонального уряду, чітко визначивши його роль та правила дій, але головні функції залишилися в органів місцевого самоврядування.

Реформування адміністративно-територіальних одиниць базового рівня республіки втілилося у процес підвищення дієвості комун – базових (найнижчих) адміністративно-територіальних одиниць країни. Нині комуна (сільська чи міська) як юридична реальність включає три елементи:

Назва. Змінити її можливо лише указом президента за поданням міністра внутрішніх справ на основі прохання органу самоврядування комуни – муніципальної ради, висновку генеральної ради (департамент), висновку державної ради (державний рівень).

Територія. Кожна ділянка французької території належить до однієї з комун. Тут реально діє принцип повсюдності місцевого самоврядування. Процедура зміни адміністративних меж дуже складна і завжди вирішується центральними органами влади.

Населення. Його чисельність дуже важлива для встановлення субсидій та податкових виплат у бюджет комуни і навпаки, а також для встановлення правил, що стосуються складу органів комуни.

Базові адміністративно-територіальні одиниці Франції мають ряд особливостей, що виділяють їх серед базових структур місцевого самоврядування у Європі, зокрема:

• 1. Територіальна різноманітність. Комуни значно відрізняються між собою за чисельністю населення (багатомільйонний Париж і село з десятьма жителями). На початок 2012 р. їх налічувалося 36,7 тис. од. Середня площа комуни у метрополії складає 14,9 км2, а середня кількість населення – 380 осіб. Характерними рисами французьких органів місцевої влади є малі розміри більшості комун. Понад 90% комун мають менше 2000 осіб населення (69% мають менше 700 мешканців, 29% мають менше 200 мешканців), однак кілька комун нараховують більше 0,5 млн мешканців. Ради обираються у складі від

• 9 до 109 членів, залежно від величини комуни. Внаслідок незначних розмірів такого великого числа комун є необхідністю міжмуніципальна співпраця у багатьох сферах – існує близько 2 тис. багатоцільових об'єднаних рад і понад

• 10 тис. спеціальних рад. Ці об'єднання є правосуб'єктними організаціями зі своєю податковою системою.

• 2. Повна автономність у виконанні повноважень. Комуна – єдина адміністративно-територіальна одиниця, де немає окремого державного владного органу, тобто теоретично мер у своїй особі поєднує і функції державної влади. Аналогічно й голова місцевої ради в Україні.

Конституція Франції 1958 р., яка діє донині, досить скупо говорить про права місцевого самоврядування. Це розділ 11 “Про місцеві колективи”, хоча в цьому розділі лише ст. 72 присвячена місцевим колективам. “Стаття 72. Місцевими колективами Республіки є комуни, департаменти, заморські території. Усі інші місцеві колективи утворюються законом. Ці колективи вільно управляються виборними радами в умовах, визначених законом. Представники Уряду в департаментах і територіях відповідають за національні інтереси, адміністративний контроль і дотримання законів”. Крім цього, за французькою Конституцією, ст. 34 “Закон визначає основні принципи вільного управління місцевих адміністративних одиниць; їх компетенції і їх податків”. Сьогодні законодавство Франції повністю регулює всі питання, що стосуються організації і діяльності місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно- територіального устрою. Всі ці закони об'єднані в Адміністративний кодекс, який є фактично “конституцією” місцевого самоврядування у Франції. За Адміністративним кодексом Франції (ст. 1): “комуни ... вільно керовані обраними радами. Закони визначають розподіл компетенцій між комунами, департаментами, регіонами і державою, а також розподіл народних коштів, що випливає з нових правил місцевої податкової системи та передавання державних кредитів територіальним громадам, організацію регіонів, статутні гарантії, які надаються персоналу територіальних громад, спосіб обрання і статут обранців, а також форми співпраці між комунами, департаментами та регіонами і розвиток участі громадян у місцевому житті”. “Своїми рішеннями комуни упорядковують справи, які входять до їх компетенції. Вони з державою сприяють управлінню і освоєнню території, економічному, соціальному, медичному, культурному та науковому розвитку, а також охороні навколишнього середовища і поліпшенню укладу життя. Комуни створюють мережу установ, яка дає можливість громадянам брати участь у місцевому житті і виражати свою відмінність”.

• 3. Механізм обрання управлінських структур комун не є однорідним. Радником (депутатом – укр.) муніципальної ради комуни може бути обраний кожен платник податків. Вибори муніципальних радників проводяться раз на 6 років одночасно по всій Франції за мажоритарною системою в два тури за закритими списками для комун з населенням понад 30 тис. осіб та за відкритими списками для інших комун. Мера обирає муніципальна рада. Муніципальна рада кожної комуни має різний за чисельністю склад депутатського корпусу (радників) залежно від числа мешканців у ній.

• 4. Чітка законодавча регламентованість діяльності комун та її повноважень. Кодекс законів про комуни дуже детально регламентує правила організації і проведення засідань муніципальної ради, в тому числі для забезпечення гласності й відкритості засідань. Очолює раду мер, який обирається радою та зі складу ради. Мер і його депутати представляють виконавчу владу муніципалітету. Депутати йому допомагають. Він несе відповідальність за муніципальне управління.

Рада і мер обирають заступників, формують комісії. Мер скликає засідання, у великих містах засідання проходить раз на місяць, за законом не менше одного разу на 3 місяці. Він зобов'язаний скликати раду за вимогою префекта (представника державної влади у департаменті) та половини членів ради. Кворум для засідань – присутність половини членів ради. Радник, який не може бути присутнім на засіданні, може письмово доручити іншому раднику проголосувати від його імені. До повноважень муніципальної ради належать:

• 1. Фінансові – прийняття бюджету, визначення ставок комунальних податків, вирішення питань про необхідність позик, затвердження звітів про використання бюджетних коштів.

• 2. Повноваження у сфері громадських служб – рада має право створювати або ліквідовувати громадські служби комуни, крім тих, що мають бути обов'язково (похоронне бюро, служби збору сміття тощо).

• 3. Повноваження щодо майна комуни, яке поділяється на “громадське”, тобто таке, яке призначене виключно для громадського користування (дороги, кладовища, казарми тощо), та майно “приватне”, ним комуна розпоряджається на правах приватного власника (луки, ліси, будинки тощо). Громадське майно невідчужуване. Рада приймає рішення про купівлю, продаж, оренду майна та про зарахування майна до категорії “громадського”.

• 4. Повноваження у сфері облаштування території та міського будівництва. Крім цього, ради комун можуть розробляти і схвалювати міжкомунальні хартії розвитку та освоєння, які визначають середньотермінові перспективи їх економічного, соціального та культурного розвитку, окреслюють відповідні програми дій, уточнюють умови організації і функціонування устаткування та публічних служб, міжкомунальні плани облаштування територій, але ця робота має проводитись за участю центральної адміністрації, департаменту, округу, інших комун. На пропозицію зацікавлених комун периметри зон, яких це стосується, встановлюються представником держави в департаменті після висновку генеральної ради.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу
  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща