У географічному розміщенні опадів чітко простежується тенденція до їх збільшення з висотою. Наприклад, в Альпах та Апеннінах (за винятком низів долин) випадає 1000-1500 мм опадів за рік, що набагато більше від середніх показників для країни. Зазвичай опади над територією Італії утворюються за рахунок змішування повітряних мас із різними температурами і різним вмістом водяної пари під час проходження циклонів. Опади часто випадають у вигляді коротких руйнівних злив.
У Середземноморській Італії умови є несприятливими для розвитку сільського господарства не стільки через невеликі річні суми опадів, скільки через невизначеність термінів випадання опадів і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи.
Гори: Альпи – на півночі, Апенніни – уздовж Апеннінського півострова з північного заходу на південний схід. Підняття Альп й Апеннін проходило в Кайнозойську еру під час формування Альпійсько-Гімалайського ланцюга. Альпійська дуга містить на своєму заході найвищі гірські масиви, серед яких виділяються піки Монблан – 4810 м, Монте Роза (Дюфур) – 4634 м і Монте Червіно (Маттерхорн) – 4478 м, що вкриті вічними снігами. Західні Альпи можна поділити на Приморські, Коційські й Ґрайські. Центральні Альпи підрозділяються на Пеннінські, Лепонтинські й Ретицькі. Східні Альпи поділяються на Доломитові, Карницькі і Джупійські. Висота гір знижується із заходу на схід. Апенніни нижчі за Альпи (пік Корно Ґранде – 2912 м).
Ланцюг Апеннін простягнувся на 1190 км. Ширина коливається від 30 до 150 км. До головної гірської системи Апеннін прилягають Тірренські та Адріатичні Прсапенніни. Гірський рельєф Сицилії вважається продовженням Апеннінського ланцюга. Найвища точка – конус діючого вулкана Етна (3350 м). Гірські системи Сардинії разом із горами Корсики є рештками стародавнього гірського масиву Тірреніди, що здебільшого заглибився в море, а колись складав єдину гірську країну з Альпами й Апеннінами.
Рівнини: Падано-Венеціянська рівнина, розташована поміж південними схилами Альп та північними передгір'ями Апеннін, має площу 46 тис. км2, що становить 71% від загальної площі рівнин Італії. Інші рівнини – це здебільшого невеликі за площею долини – розширення прибережних територій, як-от: Пізанська, Маремма, Аґро-Понтіно, Кампанійська, низовина Селе уздовж Тірренських берегів; долина Тавольєре й Салентінський півострів на Адріатичному березі; низовини Сібарі та Метапонто – на Іонійському узбережжі.
Річкова система:
– на Падано-Венеціянській рівнині розкинувся басейн найбільшої Італійської річки По з площею водозбору майже 75 тис. км2. Цей водозбір забезпе
чується численними притоками, найважливішими серед яких є Адідже, Брента, П'яве, Тальяменто й Ізонцо;
– річки, що живляться з Апеннін: Маґра, Арно, Омброне, Тібр, Лірі-Ґарільяно, Вольтурно-Калоре, Селе належать до басейну Тірренського моря; Рено, Метауро, Тронто, Пескара, Санґро, Офанто течуть до Адріатичного моря; Бра- дано, Базенто й Аїрі несуть свої води до Іонічного моря; низовину Кампідано в Сардинії перетинають річки Тірсо та Флуміні-Манну.
Озера. Біля підніжжя Альп розташовано багато озер льодовикового походження, у тому числі: Лаго-Маджоре (212 км2), Комо (146 км2, найбільш глибоке -410 м), Тарда (370 км2). Озера Тразімено (128 км2), Больсена (113,5 км2), Брачано (57,5 км2) лежать в Апеннінських горах.
Економіка
Італія – високорозвинена індустріально-аграрна країна.
Валовий внутрішній продукт становить 2071,3 млрд дол. США, у тому числі на душу населення – 34,6 тис. дол. США.
Промисловість. Енергетика. Італія залежить від імпорту енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток – 5 млн т, природного газу – 60 млрд м3. Із 220 млрд кВт•тод виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена. Італія входить у четвірку країн-виробників сталі, феросплавів, електроенергії, цементу та інших видів продукції важкої індустрії.
Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопереробки є Генуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопроводи в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газопромисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км.
Обробна промисловість. Після Другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального виробництва. Характерними рисами, порівняно з іншими головними розвиненими країнами, є низька частка високотехнологічних виробництв і висока трудоємність галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування.
Відповідним є і склад промислового експорту: сталь, автомобілі, судна, побутова електротехніка (морозильники, кухонні печі, пральні, посудомийні і швейні машини), конторське обладнання (друкарські і лічильні машини), тканини, одяг, взуття, пластмасові вироби і меблі. Вивіз і ввіз сталі та автомобілів майже однакові, але як експортер і, відповідно, виробник побутової електротехніки, одягу і взуття Італія займає провідні позиції в Західній Європі.
Водночас італійські експортні виробництва зазнають все більшої конкуренції з боку нових індустріальних країн з більш дешевою робочою силою. Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі за зростання останнім часом ролі Центру. Значну роль у розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів.
Італія виплавляє 25 млн т сталі і 230 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Генуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Таранто (Апулія). Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турин і Генуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами є Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь.
Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами “ФІАТ” (фабрика італійських авто Турина), гоночними машинами, моторолерами і мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турин. Щорічно випускається до 2 млн автомобілів. Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там працює чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково у Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Італія“ на сторінці 3. Приємного читання.
