Розділ «43. Призначення, роль та мистецтво судової риторики»

Це приклад нерозуміння захисником ситуації, відсутності почуття міри і неповаги до потерпілих та аудиторії, що можна визначити як найвищу неетичність поводження. І навпаки, етичність і виваженість захисника у наелектризованій обстановці судового залу здатні заспокоїти юрбу і змусити її вислухати захисну промову, незважаючи на всі негативні емоції.

Приклад. Студентка третього курсу медичного інституту С. раптово зникла. Пошуки міліції результатів не дали. А через два місяці у ставку місцевого ботанічного саду сплив мішок з трупом, який було ідентифіковано як тіло зниклої С. Слідство було доручено досвідченому слідчому міської прокуратури М.

Незабаром був заарештований В., батьки якого відразу ж після зникнення С. продали будинок і змінили місце проживання, що і послужило приводом для підозри їхнього сина у причетності до вбивства. В. незабаром зізнався у вбивстві при спробі затягти незнайому дівчину в двір свого будинку з метою її зґвалтування.

Справу було призначено до розгляду на виїзній сесії в одній з аудиторій медичного інституту, де навчалася С. У такий спосіб свідомо провокувалася найгірша ситуація для розгляду і без того трагічно гучної справи. За традицією, що існувала на той час, сотні людей і численні колективи зверталися до Верховної Ради СРСР з вимогою застосувати до злочинця вищу міру покарання - розстріл. Однак складність вирішення цієї справи полягала в тому, що документів про реєстрацію дати народження В. слідчі органи віднайти не змогли, незважаючи на всі зусилля, а мати підсудного стверджувала, що підсудному лише 17 років і 8 місяців, тобто він - неповнолітній. Через те що всі сумніви за законом, тлумачаться на користь підсудного, то і прокурор, і суд, природно, були скуті рамками закону, що передбачав максимальну відповідальність неповнолітніх - до десяти років позбавлення волі. Захист підсудного здійснював адвокат Ф.

Після обвинувачу вальної промови прокурора, що зажадав для підсудного покарання у вигляді десяти років позбавлення волі, публіка, що складалася в основному зі студентів, стала некерованою. Суддя перервав процес. Після відновлення судового засідання суд надав слово захисникові. Зал вибухнув з новою силою і, здавалось, ніщо не зможе зупинити величезну аудиторію розгніваних студентів. Достатньо було адвокату піднятися з крісла, як вибухав страшенний галас, що перекривав усі спроби голови роз яснити правову необхідність захисної процедури. Усе це тривало більше 40 хвилин. Заклики судді тонули в наріканнях юрби. Слід було прийнять неординарне рішення. 1 тоді адвокат рішуче встав і підійшов до кафедри звідки зазвичай, звучали лекції поважних викладачів. Студенти на мить замовкли. Цієї миті вистачило адвокату, щоб звернутися до присутніх у залі: "Шановні медики, - сказав адвокат, - хіба не закликає вас клятва Гіппократа надати медичну допомогу стражденному від хвороби злочинцю?" Після цього йому вже ніхто не заважав висловитися до кінця.

Не залишаючи кафедри, адвокат виголосив захисну промову, і на початку виступу був короткий пасаж про роль захисної місії в судочинстві. Коли судді пішли в дорадчу кімнату група студентів звернулася до адвоката з проханням прийти до них в інститут і прочитати лекцію про обов'язок і мораль адвоката, що згодом і було виконано.

Ні труднощі справи, прийнятої адвокатом до провадження, ні його внутрішній протест і моральний осуд вчиненого підзахисним злочину не виправдовують відкритої демонстрації захисником свого негативного ставлення до підсудного. Тим більше неприпустимо, через особисту антипатію до підзахисного ігнорувати його захисні доводи й аргументи - позбавляти його правової підтримки. Це слід розцінювати як фактичну відмову від захисту.