Розділ «43. Призначення, роль та мистецтво судової риторики»

Приклад. Слухається кримінальна справа про крадіжки. На лаві підсудних семеро осіб. Стільки ж і адвокатів. Обвинувачення підтримує помічник прокурора, літня дама з колишніх партійців-укріпленців (раніше існувала практика "укріплювати" правоохоронні й інші органи представниками робітничого класу). У суперечках виступає адвокат Г., що полюбляв доречно й недоречно вживати всякі вислови латиною. "Панове судді, - з пафосом промовляє адвокат, - попередній вирок, винесений підсудному Іванову, є "преюдиціальним " для нинішнього складу суду". Державний обвинувач рішуче піднімається і, перервавши адвоката, вимагає від судді зобов'язати останнього надалі висловлюватися "по-людськи".

Миттєво оцінивши комічність ситуації, суддя цілком серйозно звертається до адвокатів: "Панове адвокати, висловлюйтесь, будь ласка, так, щоб це було зрозумілим для прокурора". Дама-обвинувач явно задоволена. Усім ніяково (прикушують язика, аби не сміятись), але ситуацію згладжено.

Особливою стадією судоговоріння та специфічним ораторським жанром є судові змагання сторін. Доречність уживання тут слова "жанр" виправдане органічним проявом промовцями перед судом мистецтва володіння словом і хистом переконання. Головна мета промовців у суді - переконати суддю, народних засідателів або присяжних у правоті своєї позиції, у доцільності прийняття рішення, запропонованого самим оратором. Якщо людська мова - це інструмент Спілкування людей між собою, то судова промова адвоката-захисника - це вміння максимально використати ораторські здібності як засіб досягнення бажаного рішення суду.

Характер виступу ежового оратора визначається конкретним завданням, що стоїть перед ним. При цьому не завжди доречна оцінка виступу такими етичними категоріями, як шляхетність поставленої мети і справедливість її досягнення, тому що у змаганнях сторін з полярними інтересами ці поняття дуже відносні. Йдеться лише про постійне перебування в межах закону, чесність та етичність прийомів, що використовуються для досягнення мети. А давати оцінку - це вже прерогатива суду.

Загальновідомо, що в Росії після утворення суду присяжних на судовій сцені з'явилися справді талановиті оратори - державні обвинувачі, адвокати, що залишили глибокий слід в історії російського судочинства. До перших насамперед слід віднести Д. А. Ровинського, А.Ф. Коні та ін. Серед адвокатів-П. Я. Олександров, К.К. Арсеньєв, В. І. Жуковський, В.Д. Спасович, князь Урусов, О. І. Плевако. Дуже приємно усвідомлювати, що серед славетних імен є і наші земляки: С.А. Андрієвський, М.П. Карабчевський, О.Я. Пасовер та М. І. Холева. До речі, саме С. А. Андрієвський у своїй лекції "Об уголовной защите", надрукованій у часописі "Судебное обозрение" за 1904 р., висловив думку, що "над зданием судебных установлений имеется невидимая надпись, гласящая: "вот место, где преступление служит на пользу общества"".

Введення суду присяжних у Росії сприяло появі талановитих судових ораторів. Сьогодні важко уявити, яке майбутнє очікує суд присяжних в Україні. Однак хочеться вірити, що зі зростанням добробуту і свідомості громадян, з підвищенням правової культури населення конституційна ідея суду присяжних знайде в Україні чіткі і зримі обриси, а нинішні юристи зустрінуть конституційне нововведення у всеозброєнні.

Якщо погодитися з тим, що саме принцип змагальності виявився тим факелом, що запалив живий вогонь ораторського мистецтва у стінах казенних судових установ, то слід бути послідовними і погодитись, що саме високий рівень освіченості та культури інституту судових обвинувачів на той час виявився тим бруском, об який відточувалась гострота захисних промов.

Промова державного обвинувача - це насамперед докладне і неупереджене дослідження й оцінка всього вислуханого присутніми в залі судового засідання. Вона, як правило, витримана у строгих формах, та й мета її, у більшості випадків одна - домогтися засудження та покарання винних у вчиненні злочину.

Про рівень державних обвинувачів того часу свідчить звернення прокурора Д.О. Ровинського до молодих юристів: "Більшість з вас, добродії, щойно здобула освіту. Ви ще недосвідчені у справі. Але нам дорога ваша недосвідченість. Ви не звикли бачити ще в арештанті німу цифру, що чиновники з таким старанням збувають один одному... Допомагайте один одному, добродії, спостерігайте один за одним, не дайте упасти щойно розпочатій справі, будьте людьми, добродії, а не чиновниками! Спирайтеся на закон, але пояснюйте його розумно з метою зробити добро і принести користь... Дай боже, щоб ви могли сказати всім і кожному, що ви служили справі, а не особам, що ви намагалися утверджувати правду і приносити користь, що ви були, насамперед, людьми, добродії, а вже потім чиновниками". Якими своєчасними є ці слова сьогодні...

Досить ознайомитися лише з деякими обвинувачуваними промовами А. Ф. Коні, щоб переконатися, наскільки мистецьки можна перетворювати сухі прокурорські "звіти" у літературні твори.

Характеризуючи убивцю-чоловіка у справі міщанки Ємельянової А.Ф. Коні говорить: "... Це людина, що звикла панувати і керувати тими, хто їй скоряється, що цурається товаришів, самолюбна, непитуща, точна і акуратна. Отже, це характер зосереджений, сильний і твердий, але розвинений у поганих обставинах, що жодних стримуючих моральних начал дати не могли". Далі оратор говорить: "Отже, якщо пристрасть є сильною, а голос совісті слабшим, то результат може бути найрішучіший". Прості буденні слова, не занадто складні та не закручені речення, а читається як талановитий художній твір, а це ж обвинувальна промова.

Не дивно, що обвинувальні промови такого рівня потребували достойних опонентів в особах не менш освічених і талановитих адвокатів-сучасників. І вони знайшлися.

Щоб оцінити висоту ораторських досягнень адвокатів тих часів, корисно ознайомитися з приголомшливими за своєю ураганною силою виступами Ф. М. Плевако, пасажами князя Урусова, що вражали своєю психологічною глибиною та прискіпливою аналітичністю, чудовими сатиричними мініатюрами О. Грузенберга (приклад 1, ст. 50), де останній саме після промови прокурора Камишанського дає блискучу нищівну оцінку обвинуваченню. Дуже цікавою та повчальною в сенсі сатиричної нищівності щодо позиції прокурора визнається промова московського адвоката Г. Резніка на захист В. Новодворської.

За роки радянської дійсності рівень освіченості і судової культури державних обвинувачів різко впав. Сила, якою володіла в радянські часи прокуратура, виключала необхідність великого розуму, а подекуди і здорового глузду. Технічна перевантаженість, з одного боку, політична заангажованість - з другого, та повне ігнорування їхньої думки з боку начальства позбавляли державних обвинувачів необхідності не тільки задумуватись над обвинувачувальними промовами у суді, але і взагалі готуватися до них.

Адвокатура, що діяла на правах радянської попелюшки, змушена була пристосовуватися до дійсності, до своєї безправності в судовому процесі і за будь-яких умов виконувати свою соціальну місію. Тому адвокатура значно випереджала в культурному та ораторському сенсах своїх прокурорських візаві. На жаль, сьогодні в Україні така розстановка сил збереглася, адже не відбулося жодних змін.

Першою у переліку функцій української прокуратури чинна Конституція України називає підтримку державного обвинувачення в суді. Якщо припустити, що прокуратуру остаточно позбавлять двох колишніх найбільш трудомістких функцій - загального нагляду та слідчого провадження, - то варто сподіватися, що у прокурорів буде досить часу, щоб розлучитися з іміджем "казенних" формалістів, що погано володіють мовою.

Поява суду присяжних вимагатиме і від суддів, і від державних обвинувачів, і від адвокатів-захисників не тільки вміння володіти словом, але і високої ерудиції та культури мовлення, що неможливо без знання державної мови. Для того щоб усе відбувалося саме так, варто вже тепер приділяти належну увагу питанням судової риторики і прищеплювати майбутнім судовим діячам повагу до слова, до мови.

Однак потрібно завжди пам'ятати, що мова судового оратора - це лише інструмент, ефективність і сила якого мають вимірюватися критеріями совісті і бути спрямовані на користь правосуддя, а не на захист честі мундира будь-якою ціною.

За характером своєї діяльності та за духом закону, що визначає роль захисника у процесі, адвокат у кожній кримінальній справі в кожному конкретному випадку є приреченим на односторонність у своїй позиції стосовно захисної позиції. За цієї односторонності він, звичайно, може видаватися з об'єктивного погляду, неправим, але це ні в якому разі не позбавляє його від обов'язку бути завжди суб'єктивно чесним. Поява в українській системі судочинства судів присяжних неминуче вимагатиме від державних обвинувачів а, тим більше від адвокатів, досконалішого володіння мистецтвом мови, як це відбулося з появою суду присяжних у різний час і в різних країнах.

Судова промова - не привід для непродуманих експромтів, вона не повинна допускати довільного захоплення власними емоціями, особистими відчуттями і почуттями. Так, А. Ф. Коні з жалем і почуттям сорому згадував, як він допустив різку репліку на адресу підсудного, який постійно посміхався під час судового засідання. Пізніше йому стало відомо, що у нещасного внаслідок паралічу утворилася гримаса на зразок посмішки.