Розділ ХІІІ. Оскарження адвокатом судових вироків та рішень

6) перелік матеріалів, які додаються.

3. Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.

4. Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суці першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього.

5. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу.

6. До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов'язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою.

Апеляційний суд розглядає справи за апеляціями на вироки, рішення, ухвали і постанови суду першої інстанції, що не набули законної сили. Рішення суду першої інстанції перевіряється в межах апеляції, тобто суд не виходить за межі апеляційної скарги. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин, які не оскаржувалися апелянтом і щодо яких докази не досліджувалися апеляційним судом, не перевіряються.

Повноваження апеляційного суду передбачають можливість не обмежуватися перевіркою законності й обгрунтованості рішень судів першої інстанції за матеріалами судової справи, але й за принципом змагальності сторін у судочинстві досліджувати нові докази і залежно від установленого виносити власне рішення.

Апеляція орієнтує сторони та їхніх представників, на максимальну активність в апеляційний період конкретної справи. Це означає, що в адвоката, який не задоволений рішенням суду першої інстанції, з'явилась реальна можливість шляхом відшукання та набуття нових доказів довести хибність оскаржуваного рішення. З іншого боку, інститут апеляції не дає підстав після досягнення бажаного рішення в суді першої інстанції спочивати на лаврах.

Широкі повноваження апеляційного суду щодо перевірки рішень місцевих судів з подальшим прийняттям власних рішень у конкретній справі значно розширюють правове поле діяльності адвоката-представника щодо помилок чи прямих порушень суду першої інстанції в плані їх усунення. Особливо важливим для адвоката-захисника є положення про право та обов'язок цієї інстанції "досліджувати нові докази і... постановляти власне рішення".

Для адвоката-представника у цивільній справі наявність процесуальної можливості суттєво впливати на хід справи шляхом надання нових доказів у справі - це однаковою мірою і велика відповідальність. Апеляційне оскарження - це процедура, що потребує від клієнта певних матеріальних витрат, часу і сил, які, на думку адвоката-представника, здатні змінити рішення місцевого суду на його користь.

Якщо аргументи адвоката-представника на користь оскарження зводяться до банального: "спробуємо, може, щось і вийде...", то краще від такого оскарження утриматися. Навіть в тих випадках, коли на оскарженні наполягає сам клієнт. Позиція адвоката-представника про утримання від безпідставного та безнадійного оскарження небажаного рішення суду - це насамперед професійно чесний вчинок. Оскарження заради "голої фінансової зацікавленості" чи "на всяк випадок" - це загроза для самого адвоката. По-перше, в разі невиправдання надій на апеляційну інстанцію слід чекати невдоволеної реакції з боку клієнта, яка може виразитися в різних (а часом і дуже неочікуваних) формах. По-друге, у суддів усіх інстанцій складається певне враження про такого адвоката: "цей скаржиться по кожній справі на всякий випадок". Формується імідж "несерйозного адвоката".

Коли ж адвокат володіє матеріалами чи даними, які здатні суттєво вплинути на хід справи, оскарження рішення - це справа професійного обов'язку. Але навіть в таких ситуаціях питання оскаржувати справу чи утримуватися від оскарження вирішує клієнт. І наполягати на іншому рішенні слід обережно. Бо немає гарантії, що суд вирішить справу саме з урахуванням відомостей, якими володіє адвокат.

Ще гострішою є ситуація з оскарженням вироку суду в кримінальній справі. Питання про виявлення та надання суду апеляційної інстанції доказів заслуговує на особливу увагу. Цей крок потребує від адвоката точного розрахунку та прогнозування можливих наслідків такої ініціативи. Грамотно оформлений та своєчасно пред'явлений доказ може докорінно змінити хід справи на користь клієнта. Доказ, пред'явлений слідчому чи суду без урахування низку обставин, що виникають у кожній конкретній справі, може бути повністю дезавуйованим і використаним проти клієнта чи самого захисника.

Може статися так, що на момент оголошення вироку місцевим судом чи під час складання захисником апеляції він не володіє відомостями про наявність нових доказів. Але в період між поданням апеляції і слуханням справи в апеляційному суді адвокату стане відомо про наявність обставин чи доказів, які раніше не фігурували в суді першої інстанції. Захисникові слід дуже уважно вивчити характер, зміст і походження нових обставин і обговорити їх із підзахисним. Необхідно також спрогнозувати реакцію на дії адвоката з боку прокурора чи колег-захисників інших підсудних.

Якщо адвокат-захисник має підстави сумніватися в об'єктивності чи неупередженості суду, слід добре зважити, у якій формі і в який спосіб мають бути надані нові докази, щоб вони не були дезавуйовані чи використані всупереч їхньому призначенню.

Апеляційні суди розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону.

Згідно із законом апеляційна скарга може подаватися:

1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;

2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

Апеляція також може бути подана: