РОЗДІЛ VI. СКЛАДАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ

У СПІА(ст. 7 Федеральних правил цивільного процесу (ФПЦП)) обов'язково мають бути надані позовна заява, пояснення (заперечення) на неї відповідача й аргументи позивача проти зустрічного позову, якщо зустрічна вимога заявлена[2]. Такі папери має бути складено "коротко і ясно". При цьому можливість коректування початкової позовної заяви та зміна заперечень або не допускається, або обмежується. Це полегшує роботу суду, проте ускладнює становище сторін. Вважаю, що обов'язкове подання письмових заперечень або пояснень на позовну заяву доцільно ввести і в Україні.

Заперечення проти позову поділяють на дві основні групи - заперечення в процесуальному та матеріальному смислі. Заперечення проти позову можливі шляхом: 1) спростування законних припущень, встановлених правовими нормами на користь позивача; 2) спростування фактів процесуальної підстави позову; 3) доказування фактів, які перешкоджають виникненню права у позивача або погашають це право.

Тобто, оспорюючи вимоги позивача, відповідач або його адвокат наводять аргументи, спрямовані проти фактів, якими обґрунтовується позов, проти доказів, які підтверджують ці факти, і проти правових висновків, які випливають із встановлених фактів. Відповідач може стверджувати і доказувати наявність у нього власного права на предмет позову. Крім того, адвокат може спрямовувати доводи проти прийняття позову до розгляду судом і через відсутність процесуальних підстав для такого розгляду.

Так, не допускається укладення через представника угод, які за своїм характером можуть бути укладені лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі. До цих угод належить заповіт під призначення спадкоємця, заповідальний відказ, покладення на спадкоємця обов'язку надання права довічного утримання або виконання дій для загальної корисної мети, виконання заповіту. Не може бути через представника укладено або розірвано шлюб, здійснено усиновлення (удочеріння)[3].

Якщо адвокат виявить таке порушення, то йому достатньо вказати на нього у своїх запереченнях. Основу заперечень становлять факти або сукупність фактів, спрямованих на спростування позову. Наприклад, проти позову про відшкодування шкоди наводяться та підтверджуються факти, які вказують на відсутність вини того, хто спричинив шкоду. Проти позову про втрату права на проживання у квартирі подають заперечення про поважність причин такої відсутності або наводяться факти, які вказують на вимушений характер непроживання у спірній квартирі через перепони другої сторони. Проти позову про стягнення заборгованості наводять посилання на наявність зустрічних однорідних вимог, тобто про припинення зобов'язань зарахуванням.

Проти позову про повернення подвійної суми завдатку наводяться заперечення, що укладений договір не був виконаний з вини сторони, що дала завдаток. У випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються у розмірі, в якому вони давались, на що у своїх запереченнях наголошує і адвокат, який виступає проти повернення одержаних грошей у подвійному розмірі. За позовом проти спадкоємця на підставі боргової записки відповідач посилається на закінчення шестимісячного строку, який погашає вимоги позивача.

Адвокат має потурбуватись про підтвердження заперечень відповідними доказами. Заперечення проти позову можливі шляхом: а) спростування законних припущень, встановлених правовими нормами на користь позивача; б) спростування фактів процесуальної підстави позову; в) доказування фактів, які погашають право позивача або не допускають виникнення права у позивача.

Іноді адвокату немає потреби спростовувати всі факти, покладені позивачем в основу своїх вимог. Досить спростувати один із фактів або підтвердити протилежний факт, несумісний з фактами підстави позову[4].

Заперечення у процесуальному смислі спрямовані проти факту прийняття позову до розгляду, тобто правомірності виникнення та продовження процесу. Тому до певної міри ці заперечення мають формальний характер, не торкаються правильності позовних вимог і не стосуються суті спору. Переважно такі заперечення подаються з посиланням на ст. 205 ЦПК України (підстави для закриття провадження у справі) та ст. 207 ЦПК України (підстави для залишення позову без розгляду).

Так, не може бути розглянута справа за відсутності у позивача права на позов. Наприклад, Н. пред'явила позов про визнання ордеру недійсним і виселення, хоча в списку осіб на поліпшення житлових умов була лише сьомою, а отже, відповідно до ст. 59 ЖК, не мала права на пред'явлення позову.

Питання про процесуальні заперечення адвокат має поставити на обговорення і вирішення суду в стадії провадження у справі до судового розгляду. Ст. 128 ЦПК визначає, що після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову. Саме на стадії подання заперечень повною мірою реалізується принцип змагальності сторін.

У ЦПК Франції поданню заперечень приділено велику увагу (присвячено дві глави, які містять 55 статей). На цій стадії потрібно провести ґрунтовну підготовку до майбутнього процесу. ЦПК не встановлює для заперечень певної форми. Однак вони є важливими процесуальними документами, а тому мають відповідати вимогам, які ставляться до процесуальних документів. Заперечення можуть формуватись за тим же принципом, що й позовна заява. Тобто це може бути позовна заява навпаки, де на кожну обставину позовної заяви відповідач подає свої заперечення. Відповідач вільний у формі свого волевиявлення, тому може викласти заперечення у будь-якому іншому порядку. Важливо, щоб вони були прозорими і зрозумілими для суду, а за потреби підтверджені відповідними доказами.

Висуваючи заперечення, відповідач заперечує проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Заперечення можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх частини або обсягу. Позивач обґрунтовує свої вимоги на фактах. Критика доказів, якими підтверджуються факти, як форма судового захисту відповідача набуває серйозного значення. Вона може стосуватися як джерела доказу, так і змісту самого доказу.

Підчистки у документі, недоліки мовлення, неправдиві покази свідка, спірний висновок експерта - все це впливає на якість і силу доказу. Сумніви у змісті доказів, можливість іншого тлумачення наведених у документі відомостей про факти можуть призвести до іншого правового висновку, ніж той, який стверджується позивачем.

Б.Т. пред'явила позов про визнання договору купівлі-продажу 1/4 частини квартири недійсною, мотивуючи, що він був учинений внаслідок обману. У наступному судовому засіданні, переконавшись, що факт обману не підтверджується, позивачка змінила підставу своїх вимог з посиланням на ст. 231 ЦК України, тобто стверджуючи, що вчинила такий правочин внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску з боку відповідача. Адвокат відповідача звернув увагу суду, що зміна підстави позову є, по суті, новими вимогами. В таких випадках ці нові вимоги мають бути оформлені письмовою заявою. Свої заперечення адвокат відповідача обґрунтував посиланням на відповідне роз'яснення Верховного Суду України. У зв'язку з цим адвокат відповідача просив запропонувати позивачу надати письмову заяву про зміну підстави вимог і надати її копію для відповідача.

Заперечуючи проти позову, після одержання копії письмової заяви відповідач Б.Ш. вказав, що дійсно у сім'ї був конфлікт, але він не пов'язаний з питанням купівлі-продажу частки квартири, а з інших причин. Ще до укладення правочину вони помирилися. У зв'язку з цим конфліктом, який навіть не стосувався договору купівлі-продажу квартири, позивачка Б. Т. написала та нотаріально засвідчила в день укладення договору купівлі-продажу заяву на ім'я прокурора, в якій підтвердила, що вони з чоловіком помирились і він повністю компенсував їй моральні та матеріальні збитки, та просила врахувати ці обставини під час вирішення питання про кримінальну справу. Подаючи копію заяви, адвокат наголосив, що цей документ спростовує твердження позивачки В.Т., що вона перебувала під тиском у день укладення правочину. Та обставина, що заява посвідчувалась у того самого нотаріуса, що і договір купівлі-продажу, й у той самий час, засвідчує, що жодного тиску на позивача не було. Додатково було заявлено клопотання про допит нотаріуса з цих обставин.

Дії адвоката відповідача були правильними. Він виграв час, поставивши питання про надання письмової заяви про зміну підстави позову (відзначимо, що суд сам мав запропонувати це, але чомусь цього не зробив), а після перерви у справі й одержання копії заяви було підготовлено заперечення, знайдено відповідну заяву позивачки та використано проти позову разом з іншими доказами.

Заперечення можуть бути висловлені й проти правової оцінки. Вони стосуються встановленого фактичного складу, і суду пропонується в інтересах відповідача інша юридична кваліфікація встановлених фактів. Складність полягає в тому, що відповідач або його адвокат не знають, які факти суд або суддя вважає встановленими, а щодо яких у нього є сумніви. Тому адвокат виходить зі свого розуміння ситуації та власного висновку про те, які, на його думку, факти встановлені, а які ні.

У конкретній справі відповідач або його адвокат використовують різні способи спростування позовних вимог і поєднує їх. Як побудувати заперечення, в якому обсязі та послідовності - визначається матеріалами конкретної справи. Д. П. Ватман і В. А. Єлизаров наголошують, що готувати заперечення тільки за даними позовної заяви недостатньо. Правильно вчиняє той адвокат, представник відповідача, який розглядає позовну заяву як привід, щоб продумати і проаналізувати спір у всій його повноті.

Виникає питання: коли адвокат може накреслити план спростування позову та приступити до письмового оформлення заперечень на позов? Попереднє судове засідання має бути проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі. Отже, у відповідача є певний час, щоб підготуватись до розгляду справи, і цей час належить плідно використати.