Розділ 2. Аграрне право як самостійна галузь права України

Диспозитивний характер мають методи самостійних рішень, рекомендацій та локальної нормотворчості. Метод самостійних рішень дає змогу суб'єктам аграрного права вільно обирати власну лінію поведінки при здійсненні сільськогосподарської діяльності у межах, визначених аграрним законодавством. Метод рекомендацій дає право вибору чи відмови від розроблених державою пропозицій щодо врегулювання певних видів аграрних відносин. Широкого застосування цей метод набув у нормотворчій діяльності Міністерства аграрної політики України при розробці нормативно-правових актів, зокрема Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, затверджених наказом Мінагрополітики від 9 квітня 2001 р. № 97, Рекомендацій з уточнення вартості майна, що складає пайові фонди членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, та форм документів для розрахунку уточненого пайового фонду та його структури, затверджених наказом Мінагрополітики від 21 червня 2001 р. № 174 тощо. Нарешті, метод локальної нормотворчості покладається у основу розробки і прийняття внутрішніх локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських підприємств.

Метод імперативної вказівки застосовується у процесах державного регулювання сільського господарства. Це жорсткий метод, який не дає змоги суб'єктам аграрних правовідносин вільно обирати модель поведінки, а змушує діяти в межах, визначених відповідними імперативними нормативними приписами. Наприклад, ст. З Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" визначено чіткий перелік об'єктів державного цінового регулювання, щодо яких встановлюються мінімальні або максимальні інтервенційні ціни. На інші види сільськогосподарської продукції такий порядок регулювання цін не розповсюджується. Чітко виражений імперативний характер мають приписи Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від З грудня 1999 р. щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 р. колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно.

4. Принципи аграрного права

1. Принцип забезпечення потреб населення і промисловості безпечною і якісною сільськогосподарською сировиною.

Забезпечення природних потреб населення у відновленні щоденних енергетичних затрат, переробної промисловості сировиною є основним завданням сільськогосподарського виробництва. Водночас останнім часом особливої гостроти набуває питання якості й безпечності цієї продукції. Такий стан зумовлює необхідність підвищення юридичного впливу не лише на зростання кількості, а й на якісні та безпечні показники вироблюваної сільськогосподарської продукції. Такий вплив забезпечується втіленням у механізм аграрно-правового регулювання саме зазначеного принципу.

Не є секретом, що український продовольчий ринок заполонили низькопробні і небезпечні за вмістом харчові продукти імпортного виробництва, які не знаходять свого застосування у країні-виробнику або є результатом демпінгової політики цих країн. Для України як аграрної країни з великим ресурсним потенціалом земель сільськогосподарського призначення дотримання принципу забезпечення потреб населення і промисловості безпечною і якісною сільськогосподарською сировиною у формуванні ціннісних орієнтирів системи аграрних правовідносин щонайменше дає змогу забезпечити: 1) відтворення повноцінного генофонду населення країни; 2) зниження загального рівня захворюваності населення як важливої передумови зростання економіки; 3) формування продовольчого суверенітету держави; 4) створення позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу за рахунок зменшення зовнішніх закупівель продукції сільського господарства і зростання відповідних власних експортних можливостей; 5) досягнення уніфікації механізму аграрно-правового регулювання з відповідними стандартами ЄС та країн-членів СОТ.

2. Принцип забезпечення продовольчої безпеки держав

3. Принцип урахування особливостей сільськогосподарської діяльності.

4. Принцип вільного обрання селянами форм і напрямів сільськогосподарської діяльності.

Зазначений принцип ґрунтується на конституційних засадах, визначених статтями 19, 42, 43 Конституції України. Насамперед, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Це означає, що селянин може вільно обирати рід трудової чи господарської діяльності, які не заборонені законом. Наприклад, вирощування опійного маку на присадибних ділянках особистих селянських господарств без ліцензії прямо заборонене законодавством. Якщо заборони щодо здійснення відповідної діяльності не існує, селянин має право будь-яким чином втілити в життя свої можливості, знання, кваліфікацію у виробництві сільськогосподарської продукції. При цьому можна реалізувати свій потенціал як у індивідуальній праці шляхом створення особистого селянського чи фермерського господарств, так і працюючи на сільськогосподарських підприємствах.

Можливі також варіанти створення одноосібно приватно-орендного сільськогосподарського підприємства або підприємств кооперативного (сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи) чи корпоративного (сільськогосподарські товариства) типу. Маючи свій майновий та земельний паї селянин може використовувати їх самостійно або здавати в оренду. При цьому обрання форми і напряму діяльності здійснюється селянами добровільно за відсутності жодного зовнішнього тиску з боку інших осіб або органів державної влади і місцевого самоврядування. Втілення цього принципу є важливою юридичною гарантією дотримання як особистих свобод селян, так і демократичного устрою аграрного господарювання.

5. Принцип забезпечення рівності учасників аграрних правовідносин.

6. Принцип підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора економіки.

7. Принцип забезпечення інноваційного розвитку сільського господарства.

Інноваційний розвиток передбачає широке й постійно зростаюче застосування у сільському господарстві досягнень інтелектуальної (науково-технічної) діяльності. Це стосується запровадження новітніх наукових розробок у всі сфери сільськогосподарського виробництва: селекцію й насінництво; створення нових високопродуктивних і ергономічних засобів виробництва; розробку і запровадження сучасних високоефективних технологій вирощування, переробки та зберігання одержуваної сільськогосподарської продукції тощо.

До стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених ст. 7 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 р., включено й високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості. На жаль, ця норма не містить навіть приблизного переліку складових цього напряму розвитку сільськогосподарської сфери. Водночас одним із середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених п. 4 ст. 8 зазначеного Закону, є розвиток генно-інженерних технологій, генетично модифікованих культур та організмів (ГМО). Поряд з цим, щодо застосування генетично модифікованих організмів як у науковій, так і у періодичній літературі склалася досить неоднозначна думка, яка загалом зводиться до можливості існування потенційної загрози здоров'ю людини та генофонду нації в цілому.

Таким чином, принцип забезпечення інноваційного розвитку сільського господарства попри його прогресивність і нагальність ще не одержав належного впровадження у систему чинного аграрного законодавства.

8. Принцип пріоритетності соціального розвитку села.

9. Принцип екологізації сільського господарства.

10. Принцип гарантованості захисту прав сільськогосподарських товаровиробників.